Міста-привиди Китаю. Завбачливість чи прорахунок влади?

Квартали багатоповерхівок, у яких ніхто ніколи не жив, дитячі майданчики, на яких не чутно сміху, церкви, в яких ніхто не молиться, безлюдні торгові центри та порожні зали суперсучасних концертних залів – не кадри з нового трилера. Це міста-привиди в Китаї. Що це? Стратегічна помилка влади, надмірні інвестиції в житлову інфраструктуру країни чи проекти “на виріст”?

Від часу, коли 15 років тому китайцям нарешті дозволили купувати помешкання, ринок житлової нерухомості виріс у декілька разів. Почали активно руйнувати старі будівлі та зводити нові, суперсучасні будинки. Держава, яка взяла курс на урбанізацію (щорічно приблизно 10 мільйонів осіб переселяється з сіл у місто), щедро надає вигідні кредити будівельним компаніям. Шалені темпи будівництва сприяють і розвиткові суміжних галузей, а отже, і зростанню ВВП.

Здається, для країни із багатомільйонним населенням і його високою концентрацією це все лише на користь і скоро житлову проблему у Китаї вдасться розв’язати. Тим паче, що практично одночасно з житлом в експлуатацію здають і всю інфраструктуру: дороги, школи, лікарні, навчальні заклади й навіть адміністративні та громадські центри з урядовими будівлями, музеями, театрами і величезними торговими центрами.

Але раптом програма дала збій. На ринку з’явився надлишок житла. Так виникли цілі міста-привиди. Найбільше з них – місто Ордос у провінції Внутрішня Монголія. Точніше, не саме місто, а його новий район – Канбаші, який збудували за сім років просто посеред пустелі буферная емкость. Він розрахований на мільйон мешканців, але на теперішній час там проживає, за офіційними даними, лише 100 000 осіб (скептики стверджують, що принаймні на третину менше). Попри це, місто й далі розбудовують. Навіщо? Пояснення просте. Ордос – найбагатше місто Китаю, рівень ВВП на душу населення тут вдвічі вищий, ніж у Пекіні. Під землею є гігантські родовища вугілля та природного газу. Тож тамтешня влада, намагаючись залишити кошти в регіоні, вкладає їх у будівництво нового міста-супутника. За оцінками агентства Bloomberg, на зведення “Дубаю північного Китаю” вже витрачено 161 млрд доларів, а це ще навіть не третина суми. Чимало квартир розкупили на стадії будівництва, коли ціни були не надто високі. А стоять вони порожніми й досі тому, що для багатьох власників це було лише вигідне капіталовкладення, тож вони далі живуть і працюють у старому Ордосі чи інших містах. Така ситуація і в багатьох інших містах Піднебесної.

Минулоріч китайські ЗМІ повідомили про те, що Державна електромережева компанія КНР здійснила дослідження в 660 містах. Виявилося, що на електричних лічильниках 65,4 млн осель за півроку нульові показники. Це свідчить про те, що квартири порожні. А в цих помешканнях могли б проживати 200 млн осіб.

Проте інфраструктуру міста потрібно підтримувати в робочому стані, й на це треба неймовірно багато коштів. Але як їх заробити за відсутності населення, невідомо. Економісти підрахували, що на ремонт, прибирання вулиць, охорону, вуличне освітлення, озеленення Канбаші витрачають до 10 – 12 млн доларів щомісяця.

Уряд намагається стабілізувати ситуацію. Навіть введено жорсткі обмеження на купівлю другої квартири та на придбання житла в інших містах. Але люди прагнуть інвестувати в нерухомість, бо ціни на квартири зростають. Здебільшого купують “про запас” лише елітне житло й тільки ті, хто має достатньо коштів. І якщо є ймовірність, що в Ордосі невдовзі таки стане людно, то так поталанило далеко не всім містам-привидам: у багатьох квартири просто не розкупили. Адже в Китаї придбати нове житло мають змогу далеко не всі. Якщо середня заробітна плата становить 600 доларів, а середня вартість квадратного метра житла – 2 500 – 3 000 доларів, то, щоб заробити на квартиру, доведеться жити років 100.

Думки експертів щодо цього кардинально різняться: одні пророкують Китаю кризу в секторі нерухомості, інші прогнозують помірне зниження цін на нерухомість (які часто є спекулятивними), а отже, появу житла, доступного для більшості китайців, і заселення міст-привидів у найближчому майбутньому. Що ж, час покаже…