Недоспівано літа ще пісню,

А вже осінь обтрушує листя

І кидає каштани на брук,

Тільки й чути їх стук-перестук.

Осінь з вітром удвох у тандемі,

Ну а ми… Де з тобою ми? Де ми?

Ніби сон, промайнуло прекрасне,

Плаче серденько, тужить і гасне.

Ми ж, як літечко, недоспівали,

Недослухались, недокохали…

Розгубили слова щонайкращі

У тижневих дорогах і хащах.

А вже осінь обтрушує листя,

Вітер тихо наспівує пісню.

І такі в ній знайомі слова –

Це ж до мене ти їх промовляв!