Гаптує місяць росами стежину,
З подолу трусить на траву бурштин,
Карміном підфарбовують жоржини
П’янкі уста, спираючись на тин.
І мліють мальви в сутінках цнотливо
Від доторку гульвіси-споришу.
В долонях липи зорі мерехтливо
Вистрибують із крапельок дощу.
Навпочіпки присівши біля хати,
Барвінок пне листочки в небеса.
І лиш будяк самотньо-волохатий
Свої голки у сутінках чесав.
Олена Іськова
************************************
Недоспівана пісня
Недоспівано літа ще пісню,
А вже осінь обтрушує листя
І кидає каштани на брук,
Тільки й чути їх стук-перестук.
Осінь з вітром удвох у тандемі,
Ну а ми… Де з тобою ми? Де ми?
Ніби сон, промайнуло прекрасне,
Плаче серденько, тужить і гасне.
Ми ж, як літечко, недоспівали,
Недослухались, недокохали…
Розгубили слова щонайкращі
У тижневих дорогах і хащах.
А вже осінь обтрушує листя,
Вітер тихо наспівує пісню.
І такі в ній знайомі слова –
Це ж до мене ти їх промовляв!
Осінній настрій
А дощ сьогодні ллє як з відра!
І що тут вдієш: осені пора.
Ридає осінь – на душі розпука.
З коханим літом їй прийшла розлука.
Не плач, кохана осене, не плач.
(До нитки вже промок мій сивий плащ.)
Красиво літу дай піти, змирися
Новою зустріччю живи і усміхнися!
Вплети у коси м’яти-рути листя
Ще й калиново-горобинове намисто,
Вдягни багряно-золотаві шати,
Щоби хотіли тебе стоячи вітати.
Не плач, красуне осене, не плач…
(До нитки вже промок мій сивий плащ.
І парасолька не допомагає…)
Всміхнися, осене! Хай сонечко засяє.
Лідія ГІЙ-ШИШКА
Цілуйте жінку
Цілуйте жінку, цілуйте!
Цілуйте в обидві щоки.
Цілуйте жінку, цілуйте,
Щоб її не торкались роки.
Цілуйте жінку, цілуйте!
Даруйте барвисті квіти.
Цілуйте жінку, цілуйте!
Хай в душі її квітне літо.
Цілуйте жінку, цілуйте!
Цілуйте уста і очі!
Цілуйте жінку, цілуйте
Щодня… Щогодини… Щоночі.
Лідія ГІЙ-ШИШКА
Монологи
(диптих)
Як тебе бракує вдома, сину,
Твого сміху, погляду, розмов…
Вкотре запалило сонце днину,
Будні покрутили корбу знов.
Заросли в саду стежки-алеї,
На поталу кинуті дощам,
Як бракує помочі твоєї,
Як бракує кличу твого: «Мам!».
Край дороги купочка кубанків*…
Порубати б їх, та силоньки – овва…
Втома в тілі від самого ранку,
Ну а вересень – картопляний жнивар.
Днями борщику червоного зварила,
Як ти любиш, в тому казанку…
Для одної готувати не навчилась –
Розділила котику й Бровку.
Знову й знову тіло косить втома.
Все це від недоспаних ночей…
Як тебе бракує, сину, вдома,
Твого сміху, голосу, очей.
Вічністю вночі стають години,
Лиш молитва порятунок – більш ніхто.
Бережи, Пречиста, мого сина,
Щоб живим вернувся із АТО.
***
Змовкли смертоносні канонади,
До землиці промінь сонячний сягнув,
Потомилися ворожі «Буки» й «ГРАДи»,
І солдат в окопі зморений заснув.
Чи то снилась юнакові рідна хата,
Яблуневий сад і стежечка в’юнка,
Чи усміхнена хлопчині снилась мати
І черемха білопінна і п’янка?..
Щось хороше йому снилось:усміхався.
Чи то краєвиди рідних хат…
Та прокинувся і похапцем піднявся,
Обхопив міцніше автомат.
«Спав» свинець шалений ще допоки,
Із кишені воїн аркуша дістав.
На війні невизнаній в окопі
Син до матері листа свого писав.
«Здрастуй, дорогенька моя мамо!
Шлю тобі солдатський свій привіт.
Знаю: ти була сьогодні в храмі
І молилася за мене та за світ.
Як ти там сама, матусю, вдома?
Як справляєшся із купою робіт?
Чи картоплю позбирати дядько Роман
Допоміг, ріднесенька, тобі?
В мене, мамо, тут усе нормально.
Онде хлопці варять борщ у казанку.
Ще в нас друг з’явився неформальний –
По-простому його кличемо «Бровку».
Нині бачив, мамо, я птахів у небі…
Споглядав немов у перше їх політ.
(Боже правий, скільки часу треба,
Щоби смак забути кирзових чобіт?!)
Мамочко, одержим перемогу,
Я живий додому повернусь,
Сад насаджу ген, аж за дорогу!
Добудую дім і… одружусь».
Втихли смертоносні «Буки» й «ГРАДи»,
До землиці промінь сонця досягнув.
Вітер аркуші гортав на барикадах,
А солдат в окопі зморений заснув.
Лідія ГІЙ-ШИШКА
*кубанки – (розм.) кругляки, оцупок колоди під дрова.
********************************************
Стомленим війною
«Так часто стала звучать фраза «Люди устали от войны»… Дорогие люди, отдохните. Мы не устали и защитим ваш отдых. Мы не умеем уставать. И не нужно париться о пацанах, которые здесь! Вы ведь не просили Вас защищать. Вы вообще не понимаете, за кого мы здесь воюем. Но это не важно. Вы ведь устали. Отдыхайте».
02.12.2015 Олексій Болдарєв-«Малюк». Загинув 9 грудня 2015 року
Ви кажете, що стомлені війною.
А де вона?
Ви бачили її?!!
Які у неї очі після бою?
Афектно-ейфорійні
Чи сумні?
Вам важко в білосніжних покривалах
Дивитись в телевізорі про смерть.
А ви колись своїх братів ховали?
Щодня.
Навік.
Летіли шкереберть
Від хвиль ударних?
Билась кров джерельцем?
Чи відчували, люди, ви хоч раз,
Як небо сипле не дощем, а перцем,
А ти стоїш, бо в тебе є наказ.
Було вам важко відкупити сина?
Проте тепер спокійний у вас сон.
А в мене рік і мама, і дружина
На крок не відступають від ікон.
Ви потомились…
Що ж, ховайтесь в тіні.
Бо, хоч війна – то чилі, то полин,
Стерплю усе, щоб в мирній Україні
Зростав ще ненароджений мій син.
Небо в окопах
А небо теж ховається в окопи,
Тремтить від страху загнаним зайчам.
Коли на нього бризкають окропом,
Цілує небо руки копачам.
І наливає їм по кварті чаю,
Байдуже, що без цукру,
мов полин:
Коктейль із віри з присмаком одчаю,
Коли під «Градом» тиснеш Ф-1…
А за спиною посивіле небо
Лежить в болоті,
Мокре,
Долілиць.
Йому би сонця пригорщу хто-небудь
Приніс тихцем…
Та перебір дзвіниць
Його покличе знову на роботу –
Приймати нових ангелів увись.
Завиєш вовком,
Біль здереш із плоттю.
Поплеще небо по плечу:
«Держись!».
Олена ІСЬКОВА