Одного разу зустрів ситий голодного і запитав:

– Брате, що з тобою трапилось?

– Я не їв цілий тиждень, – відповів чоловік.

– Як ти дійшов до такого?

– Я був таким дурним, що хотів розбагатіти грою в карти, але все програв, – сумно сказав голодний.

Ситий був освіченою людиною і почав пояснювати голодному про зло азартних ігор. Бідолаха покірно слухав його слова, сумно киваючи головою і сподіваючись, що його очікування не будуть марними.

– Думаю, ти зрозумів, що поводився неправильно, – сказав ситий після години повчань.

Потім йому спала на гадку чиясь мудра думка про те, що найкраща допомога – дати людині вудку і навчити ловити рибу, а не щодня годувати її. Так він і зробив: купив найдорожчу вудку й почав учити бідолаху ловити рибу. До вечора вони так нічого і не піймали, й бідняк помер від голоду.

Та освічена людина була така натхненна відкриттям, що допомагати іншим настільки приємно, що стала скликати всіх бідняків до тієї водойми, щоб читати їм проповіді і вчити ловити рибу. Але мало хто йшов до неї в учні, бо більшість знала: чекати від того чоловіка хоча б хлібної шкоринки – те саме, що ловити рибу в тому ставку, в якому її ніколи не було.