Добрі історії

Навколо нас так багато людей, які змінюють цей світ на краще і дарують йому надію на майбутнє. Сьогодні декілька історій про людей, які зробили вибір на користь добра та милосердя.

Історія перша

Кенійська спортсменка Жаклін Кіплімо довго готувалась до участі у марафонському забігу, що відбувався у Малазії. Вона бігла у групі лідерів. Як відомо, пробігти марафонську дистанцію нелегко. Аби спортсмени не страждали від зневоднення, вздовж усього маршруту стоять столики із пляшками з водою. Коли на позначці 10 км Жаклін вирішила вгамувати спрагу, то побачила, що неподалік біжить хлопець, у якого немає двох рук. Було дуже спекотно, а неповносправний спортсмен не міг сам узяти воду, щоб напитися. Жаклін умить забула про те, як мріяла про перемогу, і вирішила допомогти хлопцеві. Спортсменка почала супроводжувати його, даючи пити, коли виникала потреба. Вони пробігли пліч-о-пліч 28 кілометрів і лише за чотири кілометри до фінішу, переконавшись, що хлопець зможе добігти самостійно, дівчина кинулася вперед. У підсумку Жаклін Кіплімо прийшла до фінішу другою серед жінок.

Після закінчення марафону дівчина заявила, що не бачить у своїх діях нічого героїчного і не шкодує про те, що не перемогла. У цьому світі існують значно важливіші речі, ніж золота медаль, – переконана Жаклін.

Історія друга

Шестирічний Крістіан Макфіламі якось побачив по телебаченню рекламний ролик госпіталю, в якому лікують онкохворих дітей. Вражений хлопчик вирішив відростити волосся та пожертвувати його на перуки для дітей, які через сеанси хіміотерапії облисіли. Зробити це було не так легко, як він думав. Хлопчикові два з половиною роки довелось терпіти знущання однокласників, які дражнили його дівчиськом. Інколи й дорослі, не з’ясувавши суті справи, дозволяли собі уїдливі зауваження та кпини. Та попри все Крістіан не здався і підстригся лише тоді, коли довжина волосся досягла потрібних 25 см.

Історія третя

98-річного жебрака з болгарського села Баілово, якого всі називають дідусем Добрі, можна чи не щодня зустріти біля собору Святого Олександра Невського у Софії. Щоранку він долає десятикілометровий шлях від села до столиці. Чоловік одягнений у домотканий одяг і стоптані шкіряні черевики. Про те, ким насправді є цей жебрак, люди дізнались випадково – завдяки журналістові болгарського телебачення. Він вивчав архіви собору і знайшов там неймовірну інформацію про те, що саме дідусь Добрі зробив найщедрішу пожертву з усіх, які отримував будь-коли собор, – 40 000 євро.

Старенький не витрачає на власні потреби жодної копійки з милостині. Він живе на пенсію (100 євро на місяць), а також не відмовляється від хліба та фруктів, які йому часом подають. А гроші він витрачає, наприклад, на оплату комунальних рахунків дитячого будинку, який одного разу мало не відімкнули за борги від тепла та світла, а також допомагає безхатченкам. Утім, про всі добрі вчинки дідуся Добрі люди дізнаються випадково, сам він ніколи про них не розповідає, тож достеменно не відомо, кому ще і як саме він допоміг.

Історія четверта

Індус Дашратх Манджхі увійшов в історію як людина-гора. І отримав він своє прізвисько не за велетенський зріст чи неймовірну силу, а за добре серце та неабияку самопожертву.

Усе своє життя Дашратх прожив у віддаленому глухому селі Гахлоур поблизу містечка Гая (штат Біхар, Індія). Від найближчого населеного пункту село відділяє пасмо гір. Щоб потрапити до школи, до лікарні чи на ринок, тамтешні жителі ще донедавна долали чималий шлях завдовжки майже 70 км.

Дашратх працював найманим сільськогосподарським робітником. Щодня, аби скоротити шлях, він долав крутий підйом, а потім спускався вниз. Одного разу його дружина, долаючи гору, щоб принести води чоловікові, зірвалась і сильно травмувалась. Вона померла, бо не отримала вчасно медичної допомоги. Того трагічного дня Дашратх вирішив сам прорубати шлях крізь гори, щоб більше ні з ким не сталося такого нещастя. 

Упродовж 22 років (від 1960 до 1982) чоловік лише за допомогою зубила, молотка та лопати вперто руйнував гору, прокладаючи шлях. І зрештою зробив у горі прохід завдовжки 110 метрів, завширшки 9,1 м і завглибшки 7,6 м. Спочатку селяни з нього кепкували, ні в кого навіть не виникло думки допомогти Дашрахтові. Але минали роки – і навіть найбільші скептики почали надавати йому підтримку. Хтось приносив їжу, хтось допомагав купувати нові інструменти. 

Завдяки титанічним зусиллям Дашратха відстань між районами Атри і Вазірганж округу Гая скоротилася із 75 кілометрів до кілометра. Цією дорогою щодня користуються жителі близько 60 довколишніх сіл.

Історія п’ята

Людям властиво нарікати на долю. А от двоє друзів-китайців – Цзя Хайся і Цзя Веньці– вирішили, що краще взятись за корисну справу, ніж журитись. Отож за останні десять років вони удвох посадили майже 10 тисяч дерев, аби убезпечити село від паводків та відновити родючість ґрунту. Утім, найдивовижніше те, що один із друзів сліпий, а другий безрукий. Цзя Веньці народився з вродженою катарактою на одному очі, а інше втратив унаслідок нещасного випадку на підприємстві, де працював, а  Цзя Хайся став інвалідом у трирічному віці. Однак, незважаючи на це, з них вийшла чудова команда танці львів. Веньці каже, що є руками для друга, а той – його очима.

 Грошей на саджанці в чоловіків немає, тому вони використовують живці, які Хайся зрізає на деревах. Потім вони разом садять, доглядають саджанці.

До речі, коли інформація про друзів з’явилась у ЗМІ, знайшлись благодійники, які готові оплатити операцію з видалення катаракти в Хайся.