Яка твоя простелиться дорога,

Чи сум, чи радість доля принесе,

Ти пам’ятай: усе в житті від Бога,

Тому і віра в Бога – над усе.

Якщо тобі не усміхнулась доля,

Ти не горюй і марно не тужи,

Та не забудь – на все Господня воля,

Й любов до Бога в серці бережи.

Як вирушаєш в нелегку дорогу,

То твердо йди – лише не похитнись,

Але найперше поклонися Богу

І щиро, беззавітно помолись.

Коли огорнуть смуток і тривога

Чи щастя стороною обійшло,

То не гнівись і уповай на Бога,

Від нього все – що буде й що було.

А може, ти і не багатий вволю,

Але, чим можеш, з ближнім поділись,

Смиренним будь, не нарікай на долю,

Й за все, що маєш, Богу помолись.

Коли печаль на серці чи знемога,

То не здавайся, гірко не смутись,

Лиш віддано й безмежно вір у Бога

Й до нього ти душею прихились.

Як хтось в біді й позве на допомогу –

Не відкажи, на поклик одзовись,

Завжди будь вірний та угодний Богу,

В житті ніколи з Ним не розлучись.

Шануй батьків ласкаво без упину,

За них болій, Всевишньому молись,

І в радості, і у тяжку годину

Завжди спіши до них, лиш не спізнись.

Якщо в житті ти зміг всього добитись,

То честі не згуби і не гордись,

Коли вже так не хочеться спинитись –

Ти все-таки на хвильку зупинись.

Забудь про все і помолись до Бога,

Й задумайся, чи з Богом ти живеш,

Чи праведна, чи вірна та дорога,

Що ти обрав, якою ти ідеш.

Як ти щасливий десь в краю чужому,

Не забувай, що є й свій рідний край,

В думках прилинь до батьківського дому,

Та де не був – про Бога пам’ятай.

У кожного в житті своя дорога,

Свій оберіг і зоряний свій час,

Але завжди надіймося на Бога –

Лиш Бог єдиний в кожного із нас.

Василь ГЛУХАНЮК

Святий Онисим – один із сімдесяти

Окрім дванадцяти учнів, які скрізь слідували за Ісусом, Христос останнього року свого земного життя вибрав іще 70 апостолів. «Після того призначив Господь і інших сімдесят, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти. І промовив до них: “Хоч жниво велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб робітників вислав на жниво Своє”» (Лк. 10:1–2).

На жаль, і серед дванадцяти, і серед сімдесяти були учні, які зрадили свого Вчителя та Його науку. Не всі, кого Ісус послав проповідувати, повернулись назад. А тому, як після зради Юди до числа дванадцяти апостолів долучили Матвія, так до числа 70 учнів зараховували згодом тих, хто ревно проповідував добру звістку, зокрема євангелістів Луку та Марка. 28 лютого Церква вшановує ще одного апостола із сімдесяти – святого Онисима.

За переказами, Онисим народився у заможній родині, яка мешкала в місті Тіятири. Його батько рано помер, а незабаром кредитори, щоб отримати назад свої гроші, продали юнака рабом на фабрику з виробництва пурпуру. Але хлопець був таким безвідповідальним, що незабаром головний розпорядник фабрики знову вивів його на торг. Так Онисим потрапив до Филимона – заможного християнина. Та юнак ніяк не міг забути колишнього вільного та щасливого життя, тож, хоча господарі добре ставились до своїх рабів, Онисим украв декілька золотих монет і втік до Риму. Та грошей на довго не вистачило. Тож він почав красти, згодом його спіймали і кинули до в’язниці.

Саме у цьому далекому від святості та чеснот місці Онисим зустрів апостола Павла, який теж відбував ув’язнення за проповідь доброї новини. Зустріч з апостолом Христовим не минула марно танці львів. Онисим навернувся та був охрещений. Неофіт усіляко намагався допомогти апостолові, якого тримали в кайданах, і доглядав його та служив йому, як син батькові.

Коли минув термін ув’язнення Онисима, апостол Павло, який особисто знав Филимона, написав тому листа з проханням простити раба-втікача і прийняти його тепер уже як брата.

Коли Онисим показав листа Филимонові, той не лише вибачив йому, а й відпустив на волю разом з іншими рабами-християнами. Онисим одразу повернувся до апостола Павла та всіляко допомагав йому, а згодом і сам навчав. Після смерті апостолів він багато років проповідував звістку про Царство в багатьох країнах і містах: в Іспанії, Карпетанії, в Колосах, у Патрах. А потім став єпископом в Ефесі. У часи правління імператора Траяна, який заборонив таємні зібрання та наказав страчувати християн за одне лише ім’я, Онисима знову ув’язнили. Щодо смерті апостола існують дві версії. За однією з них, Онисиму після жорстоких катувань відсікли голову мечем, за іншою – його каменували.
Пам’ять апостола Онисима Церква вшановує 28 лютого, а також 5 грудня разом зі святим Филимоном і 17 січня в Соборі Святих 70 апостолів.

ЯКЩО СЛАБКА ХРИСТИЯНСЬКА ВІРА…

Що не кажіть, але багато хто вдається до певних пересторог, які ще називають забобонами. То жінку зустріли з порожніми відрами (ні, щоб допомогти води набрати), то поспішаємо в нагальній справі, а назустріч священик (навпаки, привітайся за християнським звичаєм, отримай благословення – і все буде добре, а не оминай), то чорний кіт перебіг дорогу (а чому не сивий, він що, щасливий?.. Взагалі, чим котик завинив перед вами?..), то ластівка в хату залетіла і безпомічно б’ється об шибку вікна (невже Божа пташка може принести нещастя?)… Марновірство, та й годі! Усе ж, як з’ясували вчені, воно негативно впливає на психіку людини, пригнічує її, позначається на здоров’ї.

Справді, важливу нішу у світогляді українців ще з язичницьких часів займали (подекуди, на жаль, і тепер займають як пережитки минулого) вірування, пов’язані з пересторогами, обмеженнями, табу тощо. Отож декілька слів про них, але лише як про елементи народно-побутової культури, бо практикувати таке – великий гріх!

Наприклад, вірили (вірять), що недобрими є перші дев’ять днів березня. Але ж ми маємо дякувати Всевишньому за кожний прожитий день, за кожну мить, незалежно від того, сповнена вона радості чи горя! Тяжким уважали понеділок. (Якщо надто гучною видалася неділя, то так…). Застерігали: цього дня не варто пускати до хати сторонню жінку, тим паче, щось позичати, бо весь тиждень буде лихий. (А якщо в тієї жінки чи позичальника виникли нагальні потреби, невідкладні справи? Колись і тобі допоможуть!) Не смійся у п’ятницю, бо в неділю будеш плакати. (З чого б це?) У середу та в п’ятницю не можна когось проклинати, бо прокляття справдиться і ще на тебе повернеться. (Проклинати взагалі не можна, адже і це – важкий гріх!) Стверджують також, що лихі години (від ранку до обіду) бувають у лихі дні. Словом, що не день, то пересторога. Хоч сиднем сиди в хаті й нікуди не виходь.

Аби вберегтися від напасті та лихої години, застерігалися про всяк випадок приповідками: «У добрий час сказати, а в лихий промовчати», «В добру годину буде сказано». А чи не краще натомість прочитати молитву?!

Часто народна уява пов’язувала успіх або невдачу в господарстві з місяцем-молодиком. Якщо він з’явився на небі, тоді, мовляв, жодна справа «не піде» впродовж усього календарного місяця. Знову ж, не йміть цьому віри, надто коли йдеться про сезонні аграрні роботи. Тут щось важко вичікувати. Селяни добре знають: день рік годує!

Побутує чимало забобонів, дотичних до городництва і християнських свят. Наприклад, до Благовіщеня не торкалися (не орали) землі, бо «тоді нічого не зійде». На Іллі не можна йти в поле, бо «святий хліб спалить блискавицею». І знову ж – марновірство!

Навпаки, у батьків дружини садимо картоплю ще до Благовіщеня. Не дивуйтесь! Там піщані землі. Якщо рано не посадити, то нічого путнього не вродить. Зате до Спаса поле вже чисте. Завжди збираємо добрий урожай. Щодо Іллі, то о цій порі справді бувають грози, але їх аж ніяк не посилає святий пророк. Так само, як і Прокіп не палить кіп.

Церква застерігає: пересторогам вірить той, у кого слабка християнська віра. Отоді віддає себе не під опіку Божу, а лихому.

Тарас ЛЕХМАН

Про серйозне з усмішкою

Молода і гарненька дівчина засмагала на пляжі, коли десятирічний хлопчик підійшов до неї iз запитанням: «Перепрошую, чи ви вірите в Бога?». Здивована запитанням, вона відповіла, що так. Хлопець не вгавав: «А чи ходите до церкви щотижня?». Дівчина знову відповіла, що ходить. Дитина і не думала зупинятися: «Чи ви читаєте Біблію і молитеся щодня?». Дівчина знову відповіла: «Так». Маленький чоловік зітхнув із полегшенням і сказав: «Чи можете ви потримати мої гроші, поки я буду купатися?».
Хоч би якою дивною здавалася ця ситуація, люди й нині очікують від християн гарної поведінки…

***

Одного разу внаслідок нещасного випадку фермер зламав собі ноги та був не здатним обробляти власне господарство. Ситуацію ускладнювало те, що він мав багато дітей, а його дружина була вагітна.

Громада вирішила, що буде надзвичайно корисно, якщо всі мешканці згуртуються і помоляться за його одужання. Так і зробили. Ціле село зібралося та щиро молилося за швидке одужання хворого.

Служіння перервалося несподівано. Двері відчинилися, і молодий хлопець оголосив на всю церкву, що його тато не мав часу прибути на службу, але прислав свої молитви у возі. Коли християни вийшли на вулицю, то побачили віз, повний мішків картоплі, капусти, квасолі, моркви, м’яса, яблук та інших продуктів…

Пам’ятай день суботній святкувати

У Євангеліях декілька разів натрапляємо на згадки про те, як фарисеї звинувачують Ісуса в тому, що Він порушує заповідь про суботній день. Зокрема, саме в суботу Христос зцілює скорчену жінку (Лк. 13:10–17) та сухорукого чоловіка (Мт. 12,9–13). Щоб зрозуміти, наскільки серйозними були ці звинувачення, ми мусимо усвідомити, наскільки вагомою була для юдеїв заповідь суботнього дня і наскільки суворим було покарання за її порушення.

Біблія про день суботній

Старий Завіт містить дві традиції стосовно суботнього дня. Одну з них наведено у 20-й главі Виходу: «Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і виконуй [у них] усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму…, бо за шість днів створив Господь небо і землю, море й усе, що в них, а на день сьомий спочив; тому благословив Господь день суботній і освятив його» (Вих. 20:8–11). У цьому уривку освячення суботи прив’язано до історії творіння світу, де Бог спочив на сьомий день. Саме цим аргументований суботній спочинок для євреїв, усіх домашніх і навіть худоби.

Друга традиція міститься у п’ятій главі Второзаконня: «Пильнуй день суботній, щоб свято зберігати його, як заповів тобі Господь, Бог твій…, і пам’ятай, що [ти] був рабом у землі Єгипетській, але Господь, Бог твій, вивів тебе звідти рукою міцною і силою великою, тому і повелів тобі Господь, Бог твій, дотримувати дня суботнього [і свято зберігати його]» (Втор. 5:12–15). Ця традиція обґрунтовує необхідність суботнього спокою згадкою про звільнення на волю з єгипетського рабства.

Щоби зрозуміти ставлення євреїв до суботнього дня, достатньо згадати випадок, описаний у Першій книзі Макавеїв. У середині другого сторіччя до н.е землі Юдеї та Єрусалиму захопив цар Антиох, який усіляко переслідував юдеїв та намагався навернути їх у еллінську віру. Тора стала забороненою книгою, всюди було встановлено ідолів, храмові скарби були конфісковані, а сам храм розграбовано.

Тих, хто дотримувався Закону, переслідували та жорстоко карали. Жінок, котрі давали до обрізання своїх дітей, згідно з наказом царя вбивали, прив’язавши їм до шиї немовлят. Убивали також їхніх слуг і тих, хто проводив обряд обрізання. Книги Закону спалювали. Частина юдеїв, рятуючись від смерті, втекла до пустелі та переховувалась у сховищах. Та за якийсь час війську Антиоха вдалось їх виявити. Оточеним запропонували здатись і зректися віри, за це їм обіцяли зберегти життя. Та втікачі відмовились, а оскільки все це відбувалось суботнього дня, то, коли вояки напали на них, вони не оборонялись і навіть не завалили входу до сховищ, «Нападали на них у суботи, і по­мерло їх, і дружин їхніх, і дітей їхніх з худобою їхньою до тисячі душ» (1Мак. 2:34–38). Святість суботи була настільки великою, що правовірні юдеї радше готові були вмерти. Щоправда, потім було зроблено поступку, і в суботу вже можна було брати до рук зброю для захисту, якщо ворог напав першим. Іще один випадок вірності дотримання суботньої заповіді наводить у своїй книзі «Юдейські старожитності» історик Йосиф Флавій (І ст. н. е). Він писав, що римський полководець Помпей зміг захопити Єрусалим лише тому, що юдеї дотримувались правила суботи. У ті часи Єрусалим був чудово укріпленим містом з неприступними мурами. Але Помпей наказав збудувати поблизу величезний земляний насип, з якого нападники потім спокійно змогли обстрілювати оборонців. Звісно ж, усі земляні роботи провадили в суботу, користуючись тим, що жоден юдей не наважувався взяти до рук зброю. Бо це було прямим порушенням Закону – вояки Птоломея не нападали, а лише копали та будували насип.

Фарисеї – охоронці традицій та заповідей

Дотримання заповіді про суботній день як чистоту юдейської віри впродовж сторіч старанно охороняли фарисеї. Свою функцію вони бачили в суворому і буквальному дотриманні законів, зокрема, закону про суботній спокій.

Складений Єрусалимський Талмуд містить 64 сторінки, а Вавилонський Талмуд – 156 подвійних сторінок специфічних правил і роз’яснень стосовно того, що є дозволеним або забороненим суботнього дня. Саме «завдячуючи» фарисеям субота з дня благословення перетворилась на тягар випробування. Законники напрацювали список із 39 справ, що їх не можна було робити в суботу. Свідоме порушення кожного з пунктів тягло за собою каменування, несвідоме – покаяння та жертву за гріх.

«Технічною мовою законників ці 39 пунктів називали «отцями», а похідні від них – «нащадками». Наприклад, заборона орати землю суботнього дня була «отцем», а копати – похідним від цієї заборони «нащадком». Тягнути стілець по землі було заборонено, бо він залишає слід, схожий на борозну, але тягнути той самий стілець твердою поверхнею було дозволено.

Перенесення вантажу було ще одним «отцем» з багатьма «нащадками». Носити зайвий одяг у суботи було заборонено. Швець мусив залишати вдома нитку та голку, а книжник не мав права носити за собою перо. Якщо у правовірного юдея в суботу загориться будинок, він не мав права нічого винести з вогню, крім власного одягу. Водночас одяг можна було виносити, по одному предмету одягаючи на себе. Потім треба було зняти раніше винесене, повернутися до будинку, охопленого вогнем, одягнути наступне і таким чином повторювати потрібну кількість разів…» (Роберт Л. (Боб)).

Ось іще декілька цікавих застережень. У суботу чоловік міг позичити в товариша глечик вина або олії – за умови, що він не скаже: «Позич мені…» (Shab. 23:1). Бо ця фраза означає угоду, а угода може вимагати письмової посвідки, а писати в суботу заборонено.

Якщо чоловік загасив лампу (в ніч проти суботу) зі страху перед язичниками, крадіями або злими духами, або якщо в домі хворий, що не може спати при світлі – він не винний у порушенні суботи. Але якщо чоловік загасив лампу, щоби вона довше прослужила, задля економії олії або ґноту – винний (Shab. 2:5).

Якщо говорити про ставлення до лікування в суботу (нагадаємо, що Ісус зцілював недужих суботнього дня), то це добре видно із заборони людині накладати оцет на зуб, щоби зменшити зубний біль. Але було дозволено вживати оцет у їжу, і «якщо тоді людина зцілилася – то зцілилася».

Та найгіршим було те, що для тогочасних фарисеїв цілковито зникла різниця між суботніми правилами, які встановили вони та Старозавітним Законом. І порушення будь-якого з цих правил вони розглядали як порушення всього Закону Божого, що вимагало негайного суворого покарання і нерідко закінчувалось каменуванням громадою винного.

Найвищий закон – любов

Із вчення Спасителя виростає зовсім інше уявлення про Бога, людину та спосіб життя. Писання, заповіді, закони, традиції, правила та устави – все залишилося на своєму місці. Змістився центр ваги. Сам собою жоден закон не має цінності, бо всі вони дані людині й для людини, вони допомагають, вказують правильні орієнтири і захищають від небезпек. Але найвищим законом стає любов.

Ірина Скиталінська

У наступному номері читайте, чому для більшості християн днем спокою стала неділя.