Вірші онлайн

Шановні автори

Ви пишете вірші, але ніхто не може їх оцінити? Ви пишете лише для себе? Просимо вас поділитися своєю творчістю із нашими читачами. Запрошуємо усіх надсилати власні вірші на електронну адресу редакції mksukr@gmail.com. Скористайтеся табличкою “Коментар” у рубриці “Вірші відвідувачів сайту”.

Кращі вірші будуть опубліковані на сторінках газет “Життя. Історії” та “”Життєві історії.

Бажаємо усім творчої наснаги!

З повагою,

редакція

20 thoughts on “Вірші онлайн

  1. Життя…
    Когось знаходимо,когось втрачаємо…
    І день за днем не задумуючись на когось чекаємо…
    Комусь щоночі бажаємо солодких снів,
    А для когось не можемо підібрати для смс кілька слів…
    Когось ніжно цілуємо,
    А за кимось наодинці гірко сумуємо…
    Шепочемо “люблю” комусь,
    Та пустка в душі якась чомусь…
    І день за днем ми життя наче пазли збираємо,
    І хоча усе потрібне є,чогось чекаємо…

    Моріка

  2. Солодкий смак дитинства

    Недільний ранок будить запахом смачним –
    Це мама з досвіту вже тісто замісила
    І пироги пече. «Які, матусю? З чим?
    Коли спечуться?» Дочекатися несила!

    Сміється мама, розпашіла від плити,
    І обіймає нас солодкими руками…
    Пройшли роки. Ми розлетілись у світи
    І не щороку приїжджаємо до мами.

    Життя вирує! Не спинитись ні на мить!
    Та мати діток не замориться чекати.
    Запахне здобою – і серце защемить.
    Лишаю все, лечу до батьківської хати.

    Сміється вікнами вона серед снігів,
    Ввійду – теплом охопить подиху святого…
    Матусі рідної рум’яних пирогів
    Солодкий смак з мого дитинства золотого…

    Маргарита ШЕВЕРНОГА

  3. Ти просто поїхав,
    А значить, будеш неодмінно,
    І скажеш, як завше:
    – Кохана, жадана, привіт!
    Чекання моє
    Стоїть на шляху на колінах
    І, мабуть, від сліз
    Йому затуманився слід.
    Ти просто поїхав,
    А значить, повернешся знову…
    Впереміш ще будуть
    І сльози, і наша любов…
    Про що ото вітер
    Провадить таємну розмову?
    Чом в осені стільки
    Розвішано враз корогов?..

  4. Ти сказав, що не було нічого.
    Краще би нічого не було.
    Хай би не стелилася дорога
    До обіймів лісу, за село.

    Чи ж «нічого», коли губи терпли
    Серед квітів й захмелілих трав?..
    А тепер чому, чому так терпко?
    Відкохав уже чи… не кохав?

    З порожнечі виростали мрії
    Серед розпачу та осені заграв,
    Коли ти так карооко-мрійно
    У мою самотність зазирав.

    Краще б, як було: холодна й сильна.
    (Наяву це все чи уві сні?)
    А сьогодні – пусто, терпко, зимно,
    Порожньо і боляче мені.

    Кажеш ти, що не було нічого.
    Хай би вже й нічого не було.
    Не вела би спогадів дорога
    У зрадливе осені тепло.
    Валентина БАЙТАЛЮК

  5. Сонячний промінь лезом по нервах:
    Квітне наш Всесвіт у краплях роси.
    Плаче природа – краса через берег,
    Щастям нуртує у світлі сльози.
    Сльози зі щастя, сльози від болю,
    Там, де народження, там, де і смерть,
    Сльози з неволі, сльози від волі…
    Сльози-роса… І життя круговерть.

  6. Купався день в промінні сонця,
    Лилася радість через край:
    Корівка Божа на долоньці –
    Дитині, певно, земний рай.

    Корівка Божа враз злетіла,
    Стріпнула крильцями у вись.
    Дитя сміялось, як хотіло,
    Й гукало: “Мамо, подивись!”.

    І мама тепло усміхалась
    Й раділа разом із дитям.
    Вона також малою гралась:
    Комусь – комаха, комусь – храм!

  7. В обіймах трав сховалось джерело
    І дивиться на чисте синє небо,
    Де диво-птахи креслять вись крилом
    Й веселки усміх гріє юну Гебу.
    І все весною-юністю цвіте,
    Бруньки надії мрії напувають,
    Без джерела сердечність не росте,
    В серцях кохання щиро не співає!
    Володимир КОМІСАРУК

  8. Я б писала про вас і писала
    Настільки закохана душа моя.
    Ще колись я й знати не знала,
    Що зустрінусь із вами я.

    Десь блукали по світу ми двох,
    Шукаючи ту саму людину,
    Й зустрічали ми багатьох,
    У пошуках безупину.

    Та струни наші перетнулись
    Й застрягли ми між ними.
    І так з тобою ми тремося
    Увесь цей час і досі.

    І звуки ті від наших струн
    Бринять мелодію кохання .
    У небі бачимо ми тільки мун
    І ніякого роставання .

    Анастасія Дудник

  9. Доброго дня) Моя бабуся давно читає вашу газету, і каже, що вона їй дуже подобається. І мені. Знаю, що можна надсилати власні вірші. Я б хотіла попробувати, і дізнатися чи є шан побачити цей вірш у гізеті?

    Мамо, добридень! Як ти поживаєш!?
    Змирилась? Та ні, змолов я дурню.
    Пробач мене, мамо… Пробач же благаю,
    За те, що пішов я тоді на війну.

    Подався я, мамо, з усіма на Майдан,
    І там за нашу свободу боровся.
    Життя не хотів віддавати богам,
    Але як то кажуть – на те й напоровся.

    Та війна ще не була страшною війною,
    Тоді було мирно, й Хрещатик гудів.
    Я не встиг попрощатися, мамо, з тобою,
    Коли наді мною свинець пролетів.

    Я бачив останній погляд твій, мамо,
    Зелені очі усі у сльозах.
    Пробач, що відкрив на серці я рану,
    Не хотів, але я тут, на небесах

    Знаєш, матусю, я тут не один
    Нас багато, більше сотні напевно.
    Не можу повірить, скільки тут є синів,
    Яких країна моя втрачала щоденно.

    Хоч більше не прийдуть вони у свій дім,
    І більше не скажуть:”Мамо, як справи?”
    Ми збережемо пам’ять про вкраїнських синів,
    Вони ж бо Небесною Сотнею стали

  10. Вже холоди покинули мій дім,
    Тут вже не пахне кавою із цукром,
    Та сумно і незатишно у нім,
    Покрите все,немов багряним сукном.
    В аргонїї б’ється серце моє,
    І душать сльози тонни шоколаду,
    Годинник нам повільно б’є
    Свою залиту горем серенаду.
    Подушки білі,досі ще не мокрі
    Очікують на собі кілограми туші,
    Я хочу,щоб повіки були змоклі
    Але вони сухі,неначе іронічні душі.

  11. Можливо воно розбите на тисячі шматків,
    Можливо його вже не зібрати,
    Можливо, марно щось робити,кудись тікати,чогось ждати.
    Вже легше буде просто змиритись,
    Поглянути правді в вічі,
    І далі монотонно жити-
    Палити тонкі жовті свічі.
    Але, якщо скажеш хоч декілька слів
    Забути не зможеш усмішки щирої,
    Не здавайся так просто
    Йди до кінця!
    Щастя не дається так легко
    Його виборювати треба!
    У нього вірити треба!
    Його не чекають,від нього не тікають,його не наздоганяють.
    У нього вірять,його бажають,його добиваються.
    А не ігнорують і не зневажають.
    За ним полюють так вперто багато людей
    Для себе ж знайди єдине
    Можливо в одній людині
    Можливо це буде неправильно
    Взаємність не завжди оправдана.
    Не знаєш що потім станеться
    Можливо залишуться шрами
    Та згодом згадаєш ті миті
    Коли вам вдвох було так радісно.
    На душі стане теплесенько
    В грудях кішки не скребтимуть
    Ти не ганялась за щастям
    Воно тебе наздогнало.

  12. Спустошені вулиці ведуть мене невідь куди.
    Я хочу опиратися,та не в змозі і слова сказати
    Напевно потрібно тікати,іншого виходу немає
    Але що мене там чекає?Яка небезпека знову чигає?
    Я не впевнений ,який треба зробити крок
    Можливо це чергова помилка
    Але я не боюсь,на помилках я вчусь
    Хоч деколи гірко,хоч деколи страшно
    Але як не спробуєш ,то не дізнаєшся
    Де правда, а де брехня?
    Окутане оманою усе.
    Поки сам не скуштуєш цукерку,то не дізнаєшся смаку,
    А яка користь від обгортки,якщо смак огидний?
    Правильно!Ніякої!Не варто себе обманювати,та інших дурити
    Якщо ти запросто міняєш маски для себе, з іншими це навряд вийде.
    Знайдеться той,хто побачить тебе справжнього.
    Ти вже не зможеш викрутитись
    Просто прийми штамповка металла.
    Зрозумій суть правдивості
    Прийми біль від справжнього й реального.
    Не ховайся за вигаданим.
    Лише наш світ. Лише реальність.
    Хоч яка вона гірка.

  13. Сон переслідує з самої ночі
    Дві чашки кави лежать на підлозі
    Я вже знесилена від цієї роботи
    Та все ж працюю.
    Вже ні рук ні ніг не чую
    Одяг валяється по квартирі
    Бути самостійною не так і весело
    Розчісую волосся
    Намазую варення на млинець
    Такий темп життя явно не для мене
    Та що поробиш коли кар’єра важливіша за особисте життя
    Немає часу на перепочинок
    Смієшся над дурнуватими жартами колег
    А глибоко в душі проклинаєш
    Цих примітивних ідіотів.
    Всі вони купили свої дипломи
    Не знають як жити без допомоги матусі і грошей татка
    Нишпорять в кишенях батьків шукаючи кредитну картку.
    Такі дурні,та все ж щось таки борсаються
    Намагаються вижити
    Брехнею та обманом
    Але найперше дурять самих себе
    Вони в цьому світі ніщо
    Вони нічого не досягли
    Вони просто проживають своє життя
    Сірі контори,білий папір і чорна фарба
    Щодня чорна спідниця і синя блузка
    Високі підбори і легкий макіяж
    Вже набридло видавлювати усмішку
    Просто хочеться справедливості.
    Нажаль бути справедливим зараз не модно.
    Всі брешуть,прикидаються,маски міняють
    І все задля вигоди.
    Хоча в кожного свої причини.
    Хтось сидить у шкіряному кріслі і п’є своє еспрессо
    А хтось горбатиться на заводі щоб купити сину книгу.
    Всі такі різні
    Великі чини,і середньостатистичні люди
    Прірва величезна.
    Важко перескочити
    А впасти дуже легко.
    друк на футболках львів

  14. Валентин Мелешко.
    Осіннє…

    Легеньке золото із вітром
    розмовляє,
    Гойдаючись на вітті раз у раз.
    Саджанці полуниці
    У сірій млі, як сонце засинає,
    Відчую в ритмах серця негаразд.

    Згадаю босоногеє дитинство –
    Товариші он гамірно ідуть…
    Далеке стане раптом дуже
    близьким:
    Збирає речі матінка у путь…
    …Прибув додому із країв далеких.
    Збагнув – в минуле
    ой, не буде вороття.
    Весну повернуть збуджені
    лелеки,
    Знов зацвіте смарагдова трава.

    До срібла йде і до снігів
    глибоких,
    Придавить все морозом
    до землі.
    Останнє золото спадає з шат
    високих,
    Веде розмову з вітром на гіллі.

  15. Так мало слів коли душа кричить
    Малює розпач вже свої картини
    Сльоза доріжкою біжить
    Щоб пам’ятав, що ти іще людина.

    Коли слова можна сказати тільки мовчки – в них надія.
    Мовчати поруч- завжди любов. Тримати міцно за руку- безпека. Довіряти- безмежна свобода. Мріяти- це насолода.

  16. Дніпро…

    Сонце пале… Асфальт наче тісто…
    Я на берег іду, де дитиной гуляв .
    І Дніпро широченний розріза моє місто,
    Коли тебе б побачив, я б мабуть заспівав…
    Заспівав про дитинство, про друзів та школу…
    Про садок, про дитячий, де малятком я ріс,
    Про сусідку з Мандриківки, стару та кволу, я б приїхав до неї і гостинця привіз..
    По кущах погуляю, де грали ми в лова…
    Ні, цеє не можливо, нема тих кущів…
    Там будинки стоять, одне краще другого…
    Як гриби позростали після теплих дощів..
    Роки швидко пройшли, п’ятдесят мені скоро…
    Можно це не зі мной все, а в іному житті…
    Той же двір за вікном, за двором та-же школа,
    Там в майбутнє колись ми робили кроки…
    Сонце пале…. Асфальт наче тісто…
    Я додому іду….

  17. Прости мене Ісус, прости
    За те що я так часто оступалась
    Здавалось що не можу далі йти,
    Але твоя рука завжди мене тримала.
    Хоч якби важко не було мені,
    Ти сіяв в серці сім’ячко надії.
    І я живу лиш завдяки тобі,
    Лиш завдяки тобі любити вмію.
    Ти завжди поруч, що б там не було,
    Коли всі інші покидають,
    Лише твоя любов дає тепло,
    Яке мене так часто зігріває.
    Лиш ти один навчив мене любити світ.
    І брати все, до кожної дрібниці.
    І я живу лиш завдяки тобі.
    Ти будеш завжди у моєму серці.

Напишіть відгук