Варшавське гетто – єврейське гетто у Варшаві, що його створила окупаційна німецька влада під час окупації Польщі. За час існування гетто його населення зменшилося з 450 тисяч до 37 тисяч осіб (більшість вивезли у табір смерті Треблінка). Говорячи про причини створення гетто, нацисти стверджували, що євреї є переносниками інфекційних захворювань і ізоляція їх допоможе захистити неєврейське населення від епідемій. У березні 1940 року декілька міських районів Варшави з високою концентрацією єврейського населення оголосили карантинною зоною. З цих районів було виселено близько 113 тисяч поляків, а на їхнє місце заселено 138 тисяч євреїв з інших місць.

У гетто перебувало 440 тисяч осіб (за кількістю приблизно 37 % населення міста), хоча площа гетто становила 4,5 % площі Варшави.

Офіційно встановлені продовольчі норми були розраховані на загибель жителів від голоду. У другій половині 1941 року продовольча норма для євреїв дорівнювала 184 кілокалоріям. Однак завдяки нелегальному постачанню реальне споживання було вищим. Найгірше становище було в євреїв, переселених з інших районів Польщі.

Від 19 квітня до 16 травня 1943 року у Варшавському гетто відбулося збройне повстання, яке придушили війська СС. Під час повстання було вбито близько 7000 захисників гетто та близько 6000 згоріли живцем внаслідок того, що німці масово підпалювали будівлі. Приблизно 15000 жителів гетто, які ще залишились живими, вивезли в Треблінку. 16 травня гетто було остаточно ліквідовано.