Одного разу зустрів ситий голодного і запитав:
– Брате, що з тобою трапилось?
– Я не їв цілий тиждень, – відповів чоловік.
– Як ти дійшов до такого?
– Я був таким дурним, що хотів розбагатіти грою в карти, але все програв, – сумно сказав голодний.
Ситий був освіченою людиною і почав пояснювати голодному про зло азартних ігор. Бідолаха покірно слухав його слова, сумно киваючи головою і сподіваючись, що його очікування не будуть марними.
– Думаю, ти зрозумів, що поводився неправильно, – сказав ситий після години повчань.
Потім йому спала на гадку чиясь мудра думка про те, що найкраща допомога – дати людині вудку і навчити ловити рибу, а не щодня годувати її. Так він і зробив: купив найдорожчу вудку й почав учити бідолаху ловити рибу. До вечора вони так нічого і не піймали, й бідняк помер від голоду.
Та освічена людина була така натхненна відкриттям, що допомагати іншим настільки приємно, що стала скликати всіх бідняків до тієї водойми, щоб читати їм проповіді і вчити ловити рибу. Але мало хто йшов до неї в учні, бо більшість знала: чекати від того чоловіка хоча б хлібної шкоринки – те саме, що ловити рибу в тому ставку, в якому її ніколи не було.