Не відштовхуй любов, що неждано прийшла:
Найчистішу, несміливу, юну!
Тихим трепетом рук два рожеві крила
Опустились на плечі безшумно.
Свіжі звабні вуста ще не вміють віддать
Всю жагу і вогонь свого серця.
Очі сяють теплом, ніжним блиском горять,
Мов тремтливі зелені озерця.
Завмирають серця лиш від дотику рук:
І п’янить, і підносить, й хвилює.
Скільки радості й мук, скільки звуків і барв
У душі і у серці вирує!
Не згаси у очах золотого вогню,
Що промінням іскристим снується,
Не губи, не студи той тендітний росток,
Що до тебе несміло тягнеться.
Коли сплинуть літа і мине золота
Безтурботної юності днина,
У безсонні ночей тихим сумом очей
Та любов теплим спогадом сплине.
Лідія ДОЛІНСЬКА