Я до землі вклоняюся Вам, мамо,
Та не лише сьогодні, а завжди.
За те, що молячись, вмивалися сльозами,
Щоб я не знала горя і біди.
Я до землі вклоняюся Вам, мамо.
За те, що мала іграшки й книжки,
За те, що пестили чоло моє устами,
Розказуючи перед сном казки.
За те, що Ви навчили полюбити
Паперу чистий аркуш, олівці.
В душі красу навчили відтворити
Й донести до людей через вірші.
Навчили матінку-природу не ганьбити,
Не нищити найменші пагінці…
А ще – різниці в людях не робити:
На “горді лебеді” і “сірі горобці”.
Вклоняюся низесенько Вам, мамо,
За свіжий хліб, духмяний на столі,
Що над усе любити научали
Поля пшеничні рідної землі.
За вишиваночку, що темними ночами
Сиділи й шили – а на пальцях кров…
Я до землі вклоняюся Вам, мамо,
За Вашу безкорисливу любов.