До нас у дитячий санаторій приблудилось котеня, і ми взялися його вчити. Хто його знає, як треба вчити котів, то ми й стали вчити його по-собачому.
«Ляж!» – і котик лягав і дивився на нас, що ми йому дамо за це. «Вперед!» – і котик біг уперед, що мав сили. «Назад!» – і малий повертався до нас. Тоді ми давали йому трошки сиру або риб’ячу голову. Так ми й вивчили котика по-собачому. Зробили нашийничок із старого ремінця, і став він зватися Чудило.
Так і бігав за нами кіт Чудило, немов собачка. Тільки не скрізь. У річку не ходив. Ми купаємося, а він сидить на березі, чекає. Ми до човна, а він не хоче, нявчить, бігає берегом, а до нас не пливе. Не люблять коти мокрого.
Одного разу поїхали ми човном вудити рибу. Кіт Чудило дійшов із нами до берега, а в човен не поліз, не захотів. Вибравсь на дошку, що коло неї перуть білизну, й сидить на тій дошці, над водою.
А під дошкою гуляють маленькі рибки-верховодки. Дивиться на них згори кіт Чудило: мабуть, смачні рибки, та в мокрому місці плавають. Дививсь, дививсь та й заснув на сонечку.
Наловили ми багато верховодок. Був у нас здоровенний синій глек, той, що в ньому воду ставлять коло вмивальника. Зачерпнули ми тим глеком води і напустили туди верховодок. І попливли човном додому.
Прокинувся кіт Чудило, протер лапками очі й дивиться, чи не привезли ми йому чогось смачненького. Полазив у нас по плечах, зазирнув у кишені – немає нічого. Тоді глянув у наш глек і закам’янів. Рибок у глеку так рясно, що води між ними не видко. Плавають, плутаються, одна на одну налазять – аж чорно в глекові.
Ми поставили глек на землю і трошки відсунулись, дивимось, що робитиме кіт Чудило. А він вибравсь на край глека, умостився й сидить. Сидить, дивиться вниз на рибку. Дивиться, дивиться й нахиляється нижче та нижче, уже й передні лапи в глекові. А тоді шубовсть – і вскочив у воду. Заметушився, заборсався, забивсь у воді – аж глек ходором ходить. І не вистрибує.
Ну, думаємо, пропав кіт Чудило – утонув, напився води, упавши догори ногами в глек. Уже хотіли його рятувати, коли ж вилазить. Мокрий, сердега, нечепурний, ніби цілу ніч під дощем був, але рибка в зубах. Виліз, рибку поклав долі, обтерся, облизався й почав їсти. Рибку з’їв, помурчав, витягнув ноги, ще раз облизався – і знову поліз на глек.
Отак і привчився кіт Чудило до мокрого. Іде з нами до річки, сам стрибає в човен, як мисливський собака, і зараз же до глека. Ми вудимо рибу, а він на глеку сидить, чекає. Як накидаємо у глек верховодок, тоді й він починає ловити рибу. Такий у нас був кіт – кіт Чудило.
Майк ЙОГАНСЕН