Японська народна казка

Колись давно жив могутній цар, який обожнював коштовні та незвичайні речі. Пасок бога грому, жмуток шерсті бородатого лева, безсмертний папуга – це лише крихітна частка тих незліченних скарбів, які він ховав у величезній коморі.

Володар дуже пишався незвичайною колекцією, тому обережно діставав цінності, здмухував із них пилинки, милувався й задоволено шепотів:

– Яке щастя, що ця фантастична річ належить мені!

Коли навідувалися гості, цар не втрачав нагоди похизуватися коштовностями. А найчастіше вихвалявся золотим півником. Хоча птах був виготовлений із металу, проте рухався, наче живий, і щоранку тричі співав: “Кукуріку!”.

Правитель мав вісьмох слуг, які також збирали незвичні речі. Отож одного дня він скликав їх і повідомив:

– Завтра влаштовую змагання. Нехай кожен принесе найрідкісніший скарб. Переможець отримає скриню золота та сувій найтоншого шовку.

Почувши новину, чоловіки радісно загомоніли.

– Конкурс коштовностей! Як оригінально! – вражено вигукнув один.

– Певен, що отримаю нагороду! – зухвало промовив другий.

– Мабуть, ти жартуєш! – зареготав третій. – Переможцем буду я!

Отак сперечаючись, слуги розійшлися по домівках.

Наступного дня у визначений час король чекав у розкішній залі на слуг. Незабаром завітав перший із них і пихато простягнув кіготь дракона. Другий приніс корону феї ельфів, третій – відьмин ліхтар. Четвертий хизувався чоботами для горобця, п’ятий показав пір’я вогняного птаха, шостий дістав із торбинки килим-літак, а сьомий – сукню веселки. Та не було ще одного слуги.

– Чому ваш приятель запізнюється? – насупився суворий правитель. – Почекаймо трошки, і я визначу переможця.

– Може, щось трапилося? – захвилювався найстарший слуга.

– Мабуть, йому нічим здивувати нас, – припустив бородань.

– Авжеж! Шкода… – поспівчував третій.

Доки суперники перемовлялися, до кімнати зайшов восьмий слуга. Він зняв капелюха і низько вклонився:

– Ваша Величносте, вибачте за спізнення.

– Пусте! Швидше покажи, що приніс, – нетерпляче потер руки цар.

– Але… – зніяковів чоловік, – я не маю рідкісної коштовності. Довго мізкував, що прихопити сьогодні. Тому взяв найзвичайнісінький скарб.

– Хіба це можливо? Дивина! – вражено вигукнули присутні.

– Я залишив його біля воріт.

– Неси хутчіше! – наказав правитель.

За декілька хвилин разом із чоловіком до зали вбігли чотири гарненькі дівчинки та чотири чудові хлопчики. Малюки стали парами та ввічливо вклонилися. Кімната засяяла від усміхнених дитячих облич.

– Отакої! – зітхнув король. – Справді, діти – найдорожчий скарб, поряд із яким коштовності й дива – сміття. Вітаю з перемогою!