У Наталочки в кімнаті росла загадкова квітка, яку всі називали Нічною Красунею. Ніхто ніколи не бачив, як вона цвіте. Дівчинка зі здивуванням спостерігала, як на цупкому стеблі виростає маленький пуп’янок. Потім збільшується, набухає. На ньому з’являються тріщинки, з яких визирає щось золотисто-біле… Здається, пуп’янок ось-ось розкриється, розцвіте чудовою квіткою, такою, як на малюнку в книжці. Але вранці, підійшовши до загадкової рослини, Наталочка завжди бачила тільки зів’ялі пелюстки якогось брудного, невиразного кольору. До ранку квітка помирала…
– Треба викинути її, – якось сказала мама. – Хоча рослина гарна, із цупкими блискучими листками, але цвіте тільки вночі, ніхто її квітів не бачить.
Нічна Красуня злякано затріпотіла своїми зеленими листочками. На них з’явилися прозорі краплинки роси, неначе сльози. Наталочці стало жаль квітку. Така гарна, зелена і… повинна померти!? Ні, ні! Цього не можна допустити! Нізащо! Й дівчинка вирішила не спати вночі, щоб подивитися, чому ж квітка в’яне.
Дуже важко було Наталочці не заснути. Повіки злипалися, наче їх хтось медом помазав. Сон нечутно підкрадався на м’якеньких лапках, щоб заколисати дівчинку у своїх обіймах. Ще трішки – й вона засне міцно-міцно. І спатиме до самісінького ранку. Раптом Наталочка здригнулася, підняла важку голову. Прислухалась. Що то за дивна музика лунає в кімнаті? Тихенька… Легенька… Що то за дивне сяйво в кутку? Які приємні пахощі навколо!
Дівчинка навшпиньки підійшла до вазона і побачила біло-золотисте диво! Квітка розпустилася і пахнула на всю кімнату. Вона була така гарна, така ніжна, що Наталочка не втрималась і поцілувала прозорі пелюстки.
– Чому ти розцвітаєш тільки вночі? – запитала вона квітку. – Чому не хочеш, щоб ми бачили таку дивовижну красу? Чому ховаєшся від нас?
– У моєму горщику, в землі, поселився огидний черв’як, який підточує моє коріння і не дає цвісти, – поскаржилась Нічна Красуня. – Вночі він спить, тож я можу розцвісти, а вдень прокидається і далі веде свою руйнівну роботу. Забирає в мене силу.
– Ах він клятий! – розсердилась дівчинка. – Не сумуй! Ми з мамою тобі неодмінно допоможемо. Пересадимо в більший горщик, а черв’яка викинемо! Я не знала, що вони такі шкідники!
– Черв’яки дуже небезпечні! – запевнила квітка. – Вони живуть не тільки в землі, можуть оселятися і в людських душах та в серцях. Це Злоба, Заздрість, Байдужість та Лінощі. Ці огидні паразити не дають розцвітати квітам Добра, Щирості, Любові й Милосердя…
Уранці мама зайшла до кімнати й побачила, що донька спить на підлозі.
– Ти чому не в ліжку? – здивувалась вона.
– Мамо! – вигукнула Наталя. – Я хочу сьогодні пересадити цю квітку в більший горщик, якщо ти мені допоможеш.
Наталя з мамою пересадили рослину й викинули ненажерливого черв’яка. Й відтоді білосніжна з золотистими зубчиками квітка пишно розцвітала вдень і милувала око. Але за звичкою її все одно називали Нічною Красунею.
А Наталочка стала справжньою маминою помічницею. Пам’ятаючи слова улюблениці, старанно вирощувала у своєму серці квіти Добра, Милосердя та Любові.
Лідія ПІДВИСОЦЬКА