Жив собі один бідний чоловік. Мав пару коней, ними заробляв. Та мав він і пару лошат. Коли лошата виросли і стали кіньми, чоловік купив собі бричку і став візником – возив панів. І поволі позбувся злиднів.
Чоловіка знали всюди. І ніде не було такого заїзду чи корчми, щоб його не прийняли на ніч, не дали поїсти на віру.
Одного разу сталося так, що чоловік зайшов до корчмаря без грошей. Попросив їсти:
– Зваріть мені два яйця і дайте щось попити. Потім розрахуюся.
Випив чоловік, закусив і пішов своєю дорогою.
Сталося так, що не скоро він знову завітав до тої корчми. А корчмар чекав, чекав, не міг дочекатися боргу і почав собі рахувати: “Я йому поклав на стіл пару яєць. З тих яєць вилупилося б двоє курчат. Курчата виросли б і стали курми. Кури нанесли б тисячу яєць. Яйця я продав би. Отримав би за них вісімдесят золотих. Виходить, чоловік мені винен вісімдесят золотих”. І подав він до суду скаргу.
Покликали візника на суд і все розповіли йому. А того аж морозом вдарило – винен лише за питво та два яйця, а тут такі гроші!
Стоїть собі зажурений у коридорі. Раптом підходить до нього циган.
– Чому ви, чоловіче, так журитеся?
Розповів бідолаха про свою біду.
– Я буду вашим адвокатом. Ми виграємо справу! – мовив циган. – Коли вас покличуть, усе вислухайте, а потім скажіть, що прийде ваш адвокат.
Почався суд. Чоловікові присудили, щоб заплатив вісімдесят золотих.
– Ви щось маєте сказати? – питає суддя чоловіка.
– Зараз має прийти мій адвокат. Він за мене відповість.
Відчинилися двері, з’явився циган.
– Що ти, цигане, тут хочеш?
– Я адвокат підсудного.
– Якщо ти адвокат, то мав бути від самого початку судового засідання.
– Я не лише адвокат! Я ще й хлібороб.
– І хлібороб? А що робиш?
– Я ходив на поле поглянути, чи зійшла варена картопля. Моя жінка посадила її два тижні тому.
– Чи ти здурів? – дивується суддя.
– А хіба з вареного яйця могли вилупитися курчата? – запитує циган.
Суддя каже корчмареві:
– Які яйця ти поклав на стіл?
– Варені.
– Хто варив?
– Я.
– Ти, корчмарю, програв суд! Мусиш заплатити ще й судові витрати.
Візник подякував своєму адвокатові й далі взявся до улюбленої справи – возити людей.