Вулицями засніженого міста літав різдвяний Ангел. Він був такий м’який і ніжний, весь зітканий з радості та любові. Ангел ніс у своїй торбинці цікаві різдвяні казки для слухняних, чемних дітей.

Шум його шовкових білосніжних крил нагадував прекрасну музику. Ангел хотів завітати до дітей, але скрізь зустрічав міцно зачинені вікна й холодне скло. Божий помічник засмутився, бо випадково вдарився об шибку і йому стало боляче.

Нарешті він побачив, як з однієї кватирки розвівається легеньке пасмо тоненької фіранки. Відчинено! Відчинено! Ангел, не довго думаючи, залетів туди. В напівтемній кімнаті на ліжку лежав маленький хлопчик. Він хрипло дихав. Його груди важко піднімалися й опускалися, а маленьке тільце горіло в гарячці. Над ним низько схилилася старша на декілька років дівчинка. Ангел нечутно підійшов до ліжка. Він одразу зрозумів, що хлопчик хворий, а біля нього сидить його сестричка. Яку ж казку для них дістати? Ангел розгубився. Чи є така казка на світі, що принесе цим дітям радість і щастя? Мабуть, немає…

Ангел широко розпростер свої крила, заповнив ними всю кімнату, і діти опинилася під захистом тих крил. Раптом у кімнаті загорілося безліч вогнів. Вони світилися, переливалися, як північне сяйво. Звідусіль лунала чудова музика. В кутку з’явилася святково вбрана ялинка і теж засяяла спалахами гірлянд. Перед очима здивованих дітей пропливали дивовижні картини. Вони бачили чудові міста, зелені ліси та поляни. На тих полянах розцвітали казкові барвисті квіти. Вони бачили повноводні ріки із зеленими берегами, чисті водоспади і безкрайні моря, над якими ширяли біленькі чайки.

І чийсь лагідний, ніжний голос, дуже подібний до голосу мами, говорив їм ласкаві слова.

Раптом срібно-срібно задзвеніли дзвони… “Христос народився! Христос народився!” – залунало звідусіль. Дівчинка впала на коліна. В своїй щирій молитві вона просила щойно народженого Ісуса вилікувати її братика, забрати від нього страшну хворобу. І білосніжний Ангел-хоронитель теж молився разом із нею.

– Милий Ангеле! – благально мовила дівчинка, – не йди від нас! Зостанься разом із нами назавжди! Нам страшно самим! Нам так самотньо! Наша мама торік померла від важкої хвороби, і ми залишилися зовсім самі.

– Дитино моя! – відповів Ангел. – Я знаю, як тобі страшно й гірко без мами, але я завжди поряд. Я завжди з вами, хоч ви мене не бачите. Я залишуся з вами назавжди, як і моя різдвяна казка. Можете спати спокійно!

Він ніжно поцілував хворого хлопчика та його сестричку в чоло. І вони вперше після маминої смерті міцно-міцно заснули… Вранці хлопчик прокинувся цілком здоровим.

Лідія ПІДВИСОЦЬКА