Дорогі читачі
Газета “Абетка казок” не виходить світ.
Поради для жінок. Газета “Абетка господині”
Як один рак змінив життя на землі
Якось улітку сонце встало рано, поглянуло на гори, степи та океани й помітило: на березі крутому задкує рак у далеч невідому.
Від здивування сонце зупинилось:
– А я ж назад ні разу не котилось! А що, коли і я, немов той рак, візьму та й покочусь собі назад? А може, в тім глибокий зміст і мода – весь день світити і зайти на сході?
І от ні хвильки сонце не барилось і шлях свій навпаки перемінило. Воно назад, до сходу, покотилось – й одразу на землі життя змінилось.
Хоч це здається досить неймовірним, та всюди час назад пішов, повірте. Відтак збагнути люди не могли, чому вони вже навпаки жили: старі відразу всі помолоділи, а учні шкіл на малюків змаліли. Бруньки набрякли всупереч природі, а ріки до джерел понесли води. І сніг, і зливи в хмари піднімались, всі потяги з «хвоста» нумерувались. І кожен повернувся в день вчорашній – і раптом стало жить на світі страшно!
– Так ми сягнемо первісної ери, – зітхали люди, – і повернемось в печери…
І все-таки найтяжче жити в світі було в ці дні не старшим, ні, а дітям. Лиш тільки дивна зміна відбулася, як діти вже були в молодших класах: п’ятикласники – в четвертому класі, четвертокласники – в третьому класі, третьокласники – в другому класі, другокласники – в першому класі…
І першокласники щодуху вже волають:
– До дитсадочка повертатись не бажаєм!
А все, чого у школі їх навчали, – немов корова язиком злизала.
Одначе тут побачило світило, якого лиха в світі наробило, так необачно котячись назад. І пожаліло сонечко малят: їм радості від цього жарту мало. На мить спинилося воно й сказало:
– Життя нестерпним зробиться для вас, як випускник піде у перший клас. Ох, ні, не витерпить душа моя, коли школярик зробиться малям. Мені вже загадок досить! Нехай життя іде у звичний спосіб! На жаль, я давні звичаї зламало…
І покотилось сонце, як колись бувало, і винувато усміхалось людям:
– Про жарт невдалий згадувать не будем!
І попливло воно над ріками, полями, над лісом, над зеленими горбами, над морем, не поглянувши, однак, на берег, де дурненький повзав рак.
Радой КІРОВ
Паперовий змiй
Був собі великий блакитний паперовий змій. Він був зовсім новий і літав високо над землею на довгій нитці, яку тримав у руках маленький хлопчик.
Дмухне вітер щосили – і змій здіймається високо-високо в небо.
– Дивіться на мене! Дивіться на мене! – гукав він пташкам. – Я літаю вище за вас! Дивіться всі на мене! Я можу здійматися до хмар. Якби не оця нікчемна нитка, я злетів би вище сонця!
– Овва! – свиснув вітер. – Ти б тоді взагалі нікуди не злетів.
– Дурниці, – мовив паперовий змій. – Ти ще скажи, що цей хлопчисько зі своєю ниточкою допомагає мені літати! О, якби він тільки відпустив мене, я б усім показав, на що здатний!
Та ось хлопчик опустив змія додолу, кинув нитку й побіг додому пити чай. «О, як хочеться бути вільним!» – думав паперовий змій.
Тоді саме бігло повз мишеня.
– Гей! – гукнув паперовий змій. – Іди-но сюди. Допоможи мені. Я злетів би вище за всіх у світі, але мене не пускає оця нитка. Перегризи її, і я злечу до сонця й стану володарем світу!
І мишеня перегризло нитку.
– Нарешті! – зрадів паперовий змій. – Отепер я полечу! Ну, вітре, дмухни, як слід.
Вітер дмухнув, та паперовий змій навіть не знявся з землі. Він розсердився.
– Це не моя провина! Якби мені тільки знятись із землі, я б полетів у височінь!
Тоді саме повернувся хлопчик. Він не знав, що мишеня перегризло нитку, підняв паперового змія і підкинув у повітря. Вітер щосили дмухнув. Паперовий змій спробував злетіти, та відразу впав на землю.
– Ну, тепер зрозумів? – запитав вітер. – Це нитка допомагає тобі. Без неї ти не злетиш.
– Та як же це? – сказав паперовий змій. – Адже нитки не літають.
– Це правда, – мовив вітер. – А ще ти не літатимеш без мене чи без хлопчика, який тримає тебе на нитці.
Коли хлопчик полагодив змія, а вітер дмухнув щосили, паперовий змій злетів високо в небо, майже до самого сонця. Тепер він почувався справді щасливим.
– Подивіться на нас! – гукав він. – Подивіться на нас! Які ми розумні!
У сонечка в гостях
Словенська народна казка
Одного разу велика хмара закрила небо. Три дні сонечко не показувалося. Занудьгували курчата без сонячного світла.
– Куди це сонечко поділось? – говорять. – Потрібно його якнайшвидше на небо повернути.
– Де ж ви його знайдете? – закудкудакала квочка. – Хіба ж хтось знає, де його дім?
– Знати ми не знаємо, а кого зустрінемо, того й запитаємо, – відповіли курчата.
Зібрала їх квочка в дорогу. Дала з собою мішечок і сумочку. У мішечку – зернятко, в сумочці – маківка.
Рушили курчата. Довго йшли чи ні, аж бачать: у городі за капустиною сидить равлик. Сам великий, рогатий, а на спині хатина.
Зупинилися курчата і питають:
– Равлику, равлику, чи ти знаєш, де Сонечко живе?
– Не знаю і не відаю. Он на плоті сорока сидить – може, вона знає.
А сорока й чекати не стала, доки до неї курчата підійдуть. Підлетіла, заторохтіла, затріщала:
– Курчата, куди ви йдете, куди? Куди ви, курчата, йдете, куди?
– Та ось сонечко сховалося. Три дні його на небі немає. Йдемо шукати.
– І я піду з вами! І я піду з вами! І я піду з вами!
– А може, ти знаєш, де сонечко живе?
– Ні, не знаю. Запитаймо зайця – він тут недалечко живе! – затріщала сорока.
Вгледів заєць, що до нього гості йдуть, поправив на собі шапку, витер вуса і ворота ширше відчинив.
– Зайцю, зайцю, – запищали курчата – чи ти знаєш, де сонечко живе-проживає? Ми його шукаємо.
– Ні, не знаю, на жаль. Та, може, моя сусідка качка відає. Вона тутечки живе, в очереті біля струмка.
Повів заєць усіх до струмка. А біля струмка качиний будинок стоїть, поряд човник на хвилях хитається.
– Агов, сусідко, ти вдома чи ні?! – гукнув заєць.
– Удома, удома! – закрякала качка. – Все ніяк не можу зігрітися та просохнути – сонця вже зо три дні не видко.
– А ми якраз йдемо його шукати! – закричали їй у відповідь курчата, сорока і заєць. – Чи ти знаєш, де його дім?
– Я не знаю. А ось за струмком під дуплистим буком їжак живе – він точно має знати.
Перебралися вони човником через струмок і пішли їжака шукати. А їжак тоді сидів під буком і дрімав.
– Їжачку, їжачку! – хором закричали курчата, сорока, заєць і качка. – Чи знаєш ти, де Сонечко живе? Три дні його на небі не видно.
Подумав їжак і каже:
– Як не знати! Знаю, де Сонечко живе. Онде за буком велика гора. На горі – велика хмара. Над хмарою – сріблястий місяць, сонечка брат. То він уже точно знає, де сонце мешкає!
Узяв їжак палицю, одягнув шапку і попрямував дорогу показувати адвокат Львів. Ось прийшли вони на верхівку високої гори і вгледіли ту хмару. Залізли вони на неї, всілися зручніше, і полетіла хмара прямо до місяця в гості.
А місяць побачив їх і засвітив свій срібний ріжок.
– Місяцю, місяцю! – загукали курчата, сорока, заєць, качка та їжак. – Покажи нам, де сонечко живе! Три дні його не було на небі, скучили ми без нього.
Привів їх місяць прямо до воріт сонечкового будинку, а в ньому темно, непривітно. Заспало, видно, сонечко і прокидатися не хоче. Тут сорока затріщала, курчата запищали, качка закрякала, заєць ногами затупотів, а їжак паличкою застукав:
– Сонечко, сонечко, виглянь, засвіти!
Прокинулось сонце та й питає спросоння:
– Хто під віконцем кричить? Хто мені спати заважає?
– Це ми – курчата, сорока, заєць, качка та їжак. Пришли тебе будити – ранок настав.
– Ох, ох!.. – застогнало сонечко. – Та як же мені на небо виглянути? Три дні мене хмара ховала, три дні собою затуляла, я тепер і світити як слід не зможу.
Почув про це заєць – схопив відро і ну воду носити. Почула про це качка – ну сонце водою вмивати, а сорока – рушником витирати, а їжак голками, як щіткою, начищати. А курчата почали з сонечка смітинки змахувати.
Виглянуло сонце на небо – чисте, ясне та золоте. І всюди стало світло й тепло.
Вийшла погрітися на сонечку й курка. Вийшла, закудкудакала, курчат до себе кличе. А курчата тут як тут. Подвір’ям бігають, зернятка шукають, на сонечку гріються.
А хто цій оповідці не вірить, хай погляне – бігають у дворі курчата чи ні.
Як Мати Божа оживила джерело
Легенда
Ішла Марія, Божа Мати, зі святим Йосифом на гостину до своєї тітки Єлизавети. Вони втомились, бо день був дуже гарячий. Дорога вела степом, де росла тільки марна травичка – ніде ні деревця, ні джерельця. Аж ось серед рівнини вони побачили одне невеличке дерево. Під деревом сидів пастушок. Довкола нього паслися вівці, скубали суху траву, але вона їм не смакувала, бо хотіли пити.
– Чи дозволиш нам, хлопчику, відпочити в тіні твого дерева? – запитала Божа Мати. – І, може, покажеш нам яке джерело, бо спрага в нас велика.
Хлопець привітно всміхнувся, але відповів зажуреним голосом:
– Будь ласка, відпочивайте. Але слабу тінь дає це дерево, бо всихає від посухи. А джерельце є тут недалеко, та зосталось у ньому лише трохи каламутної води. Я сам з овечками помираю від спеки і спраги.
– Дай нам горнятко тієї води! – попросив святий Йосиф.
Хлопчик побіг і приніс горнятко теплої каламутної води. Мати Божа простягнула руку до горнятка і щойно його доторкнулась – вода стала чистою і свіжою. Напилась і подала Йосифові. Потім пішла до джерельця і вилила в нього решту води. Дорогою бризнула на деревце.
Тієї ж миті джерело наповнила свіжа вода. Вона потекла на леваду й відсвіжила траву. А дерево враз зазеленіло і вкрилося таким густим листям, що зовсім заховало мандрівників і пастушка від пекучого сонця. Овечки напились води і почали пастися на свіжій траві, весело підстрибуючи і помекуючи.
Здивований пастушок опустився навколішки й запитав мандрівників:
– Чи ви, може, ангели з неба, що зійшли порятувати мене й мою отару?
Божа Мати всміхнулась, поблагословила хлопчика й пішла зі святим Йосифом далі. А хлопчик вирізав собі з галузки сопілку і заграв так гарно, що навіть овечки перестали пастися, підняли голови і слухали. Він грав на честь Бога і тих мандрівників, що оживили джерело й дерево.
Переповів Роман ЗАВАДОВИЧ
Бабусин дiдусь
Англійська народна казка
Минулої неділі рано-вранці, годині так о шостій вечора, я під усіма вітрами плив через гори, коли це раптом зустрів двох вершників у кареті, котрі сиділи верхи на одному віслюку, і запитав їх, чи не знають вони, на котру годину призначене весілля Білла Хеннефорда, котрого відспівували вчора в нашій церкві. Вони відповіли, що точно не знають, краще мені запитати про це бабусиного дідуся.
– А як мені його знайти?
– Дуже просто, – відповіли вони. – Він живе у цегляному будинку з дерев’яних колод, що стоїть осторонь серед шістдесяти точнісінько таких же.
– І справді, дуже просто, – погодився я.
– Простіше не буває, – відповіли вони.
І я пішов.
Бабусин дідусь був велетнем, і не просто велетнем, а велетнем із пляшки. Тільки щось – і він ховався у пляшку. Коли я прийшов, він, мабуть, щойно вискочив із неї.
– Як поживаєш? – запитав він мене.
– Дякую, дуже добре, – відповів я.
– Хочеш зі мною поснідати?
– Із превеликим задоволенням, – мовив я.
Дід пригостив мене шматочком пива і келихом холодної телятини, а пес сидів під столом і підбирав осколки.
– Тпрусь! – сказав я йому.
– За що? – обурився велетень. – Він учора вполював мені на вечерю зайця. Якщо не віриш, ходімо, я покажу тобі.
І він повів мене в сад. В одному кінці у гнізді сиділа лисиця і висиджувала орлині яйця. Посеред саду росла залізна яблуня, всипана стиглими грушами. А в іншому кінці в корзині сидів живий заєць, якого велетень з’їв учора на вечерю.
Повз нас пробіг олень, і я раптом пригадав, що у мене в кишені лежить лук. Я зарядив його порохом і пустив стрілу поліграфічні послуги. Вгору знялася зграя перепілок. Кажуть, я убив вісімнадцять штук, але напевне знаю, що тридцять шість, не рахуючи копченого лосося, котрий саме пролітав над містом. І я приготував з нього найкращий яблучний пиріг, який тільки вам доводилось коли-небудь куштувати. Приходьте, я пригощу вас!
Котячий король
Англійська народна казка
У тихому селі на півдні Англії жив собі один чоловік. Служив він церковним сторожем і мешкав із дружиною при церкві, у затишному будинку з каміном. Був у них кіт – чорний, як вугілля, з білою плямою на грудях. Звали його Томас.
Одного зимового вечора церковний сторож довго не повертався додому. Жінка сиділа біля каміна і в’язала, а старий Томас грівся біля вогню. Жінка вже давно заварила чай, він охолонув, а чоловіка все не було.
Нарешті, захеканий, він вбіг у дім і вигукнув:
– Хто такий Том Тілдрам?!
Чоловік був такий схвильований, що дружина запитала:
– Що сталося?
– Ти не повіриш, яка дивовижна історія сталася щойно зі мною! – сказав чоловік.
– То сядьмо, і ти розкажеш.
Вони сіли біля вогню, а старий Томас умостився між ними. І чоловік почав:
– Сьогодні я лагодив паркан, той, що під лісом, ти знаєш. Так ось, я вже майже закінчив, як раптом почув голосне: «Ня-а-ав!».
– Ня-а-ав! – подав голос Томас.
– От-от, точнісінько так, – кивнув чоловік. – Я озирнувся і бачу… Ой, ні, ти не повіриш. Дев’ять чорних котів, зовсім чорних, як вугілля, з білими плямами на грудях, як у нашого Томаса, так поважно несуть… Ну, що ти думаєш? Маленьку чорну домовину, покриту чорним оксамитом, а на вікові – золота корона. Один кіт підходить до мене і каже: «Ня-а-ав!».
– Ня-а-ав! – озвався Том.
– От-от, точнісінько так, – вів далі чоловік. – Дивиться на мене і каже: «Передай Тому Тілдраму, що старий Тім Толдрам помер».
– Поглянь на нашого Тома! – вигукнула дружина.
Та не встигла вона закінчити, як їхній кіт підхопився і вигукнув:
– О небо! Старий Тім Толдрам помер, значить, тепер я король! – і з тими словами стрибнув у камін і зник назавжди…
Маленький художник
Дива трапляються постійно, щодня, але не всі їх помічають. Після бурхливої грози, коли веселка виходить прогулятися небом, дорослі вже не звертають уваги на це маленьке диво. Натомість вони радіють, що не намочать новий костюм і не забруднять черевики. Полотна, на яких вони малюють своє життя, стають блідими і нецікавими.
Шестирічний Петрик вирішив додати трохи яскравості на полотно своєї мами і домалював до пейзажу кілька блакитних хмаринок та усміхнене сонечко поліграфія. Зі щасливими очима він побіг у вітальню до батьків, забувши витерти маленькі долоньки від акварелі.
– Татусю, мамусю, я тепер справжній художник, як і ви! – таким щасливим Петрик був востаннє на Новий рік, коли йому подарували вертоліт із пультом керування.
– Що ти вже зробив? – схвильовано запитала нень-
ка.
– Чому в тебе руки брудні? – обурився батько.
– Я лише домалював мамину картину, – опустив голову хлопчик.
Дорослі поспішили до майстерні.
– Моя картина… – тільки й змогла вимовити жінка.
– Два тижні роботи даремно… – додав чоловік.
– Але ж гарно вийшло! Я так старався, – на очах хлопчика з’явилися сльози. Він так хотів зробити батькам щось приємне, а виявилося, що нашкодив.
Жінка поглянула на засмученого сина, і її серце не витримало.
– Сонечко, не плач, – обійняла хлопчика. – Вийшло справді гарно. Мені дуже подобається. Якщо хочеш, можемо разом іще щось намалювати.
– Справді? – від радості Петрик таки заплакав. – Таточку, а ти з нами малюватимеш?
– Звісно! Ходімо по альбом і фарби, бо цих нам буде замало, – узявши сина на руки, чоловік рушив до дитячої кімнати.
Мама дивилася на картину й думала, що її хлопчик виросте талановитим художником, а вона йому в цьому допоможе.
А потім усі разом почали малювати, весело розмовляючи та сміючись. І в тата промайнула думка: «Оце і є справжнє диво, коли діти промінням своєї усмішки запалюють вогні щастя у серцях батьків».
Тетяна ЖВАВА
Миші та коти
Українська народна казка
У великому старому будинку було багато гризунок. Водилися сіренькі і в кімнатах, і в коморі, навіть, не зважаючи на зимові холоди, шмигали подвір’ям від хати до хліва й назад.
На щастя, в господарстві не бракувало котів. Шкряботушки дуже боялися їх. Воно й не дивно, адже коти та миші – запеклі вороги. Мишки завжди зазнавали поразки й потім потерпали від ганьби.
– Чому нам так не щастить? – зажурилися якось миші. – Коти, звісно, дужчі, проте нас же більше – просто мусимо перемагати!
– Справи покращилися б, якби не бракувало мудрих ватажків! – упевнено сказала одна миша.
– Що ж воно буде?.. – зітхнула друга. – Як уберегти від лиха п’ятьох діточок?
Третя звелася на задні лапки, відкашлялась і рішуче підсумувала:
– Треба обрати найрозумніших і найсміливіших ватажків! Що скажуть – те й робитимемо!
– Мудрі слова! – підхопила мишача громада.
І невдовзі у гризунок уже було десятеро ватажків.
Обранці просто танцювали від радощів. Та й було чого. Адже ватажки – не звичайні миші! Найрозумніші та найсміливіші навіть спати лягли окремо. Ось тільки сон від них утікав. Походжаючи з кутка в куток, обранці мріяли, як перемагатимуть ворогів.
– Овва! – раптом вигукнув один із них. – Ми забули про важливу річ!
– Про яку?
– А де ж відзнаки, які б свідчили, що ми – славні ватажки?!
– І справді! Що ж робити?
– Що робити, що робити… Почепити відзнаки! – пихато сказав гризун, який уважав себе найкмітливішим.
– Розумна думка! – зраділи всі.
– Прикрасьмо голови великими гарними рогами, щоби піддані впізнавали своїх героїв, – поважно мовив наймудріший.
Сказано – зроблено.
Наступного дня десятеро обранців почепили на голови напрочуд гарні роги. Попри це мишача армія була вщент розбита в першому ж бою. Бідолашне військо ледве втекло від котів. Солдати, рятуючись, шмигали у вузенькі нори. Ватажки й собі кидалися слідом, одначе гіллясті роги не впускали їх. Отож пухнастики забрали мишей-ватажків у полон. А яка доля чекає на котячих бранців, ти й сам знаєш.
Кіт Чудило
До нас у дитячий санаторій приблудилось котеня, і ми взялися його вчити. Хто його знає, як треба вчити котів, то ми й стали вчити його по-собачому.
«Ляж!» – і котик лягав і дивився на нас, що ми йому дамо за це. «Вперед!» – і котик біг уперед, що мав сили. «Назад!» – і малий повертався до нас. Тоді ми давали йому трошки сиру або риб’ячу голову. Так ми й вивчили котика по-собачому. Зробили нашийничок із старого ремінця, і став він зватися Чудило.
Так і бігав за нами кіт Чудило, немов собачка. Тільки не скрізь. У річку не ходив. Ми купаємося, а він сидить на березі, чекає. Ми до човна, а він не хоче, нявчить, бігає берегом, а до нас не пливе. Не люблять коти мокрого.
Одного разу поїхали ми човном вудити рибу. Кіт Чудило дійшов із нами до берега, а в човен не поліз, не захотів. Вибравсь на дошку, що коло неї перуть білизну, й сидить на тій дошці, над водою.
А під дошкою гуляють маленькі рибки-верховодки. Дивиться на них згори кіт Чудило: мабуть, смачні рибки, та в мокрому місці плавають. Дививсь, дививсь та й заснув на сонечку.
Наловили ми багато верховодок. Був у нас здоровенний синій глек, той, що в ньому воду ставлять коло вмивальника. Зачерпнули ми тим глеком води і напустили туди верховодок. І попливли човном додому.
Прокинувся кіт Чудило, протер лапками очі й дивиться, чи не привезли ми йому чогось смачненького. Полазив у нас по плечах, зазирнув у кишені – немає нічого. Тоді глянув у наш глек і закам’янів. Рибок у глеку так рясно, що води між ними не видко. Плавають, плутаються, одна на одну налазять – аж чорно в глекові.
Ми поставили глек на землю і трошки відсунулись, дивимось, що робитиме кіт Чудило. А він вибравсь на край глека, умостився й сидить. Сидить, дивиться вниз на рибку. Дивиться, дивиться й нахиляється нижче та нижче, уже й передні лапи в глекові. А тоді шубовсть – і вскочив у воду. Заметушився, заборсався, забивсь у воді – аж глек ходором ходить. І не вистрибує.
Ну, думаємо, пропав кіт Чудило – утонув, напився води, упавши догори ногами в глек. Уже хотіли його рятувати, коли ж вилазить. Мокрий, сердега, нечепурний, ніби цілу ніч під дощем був, але рибка в зубах. Виліз, рибку поклав долі, обтерся, облизався й почав їсти. Рибку з’їв, помурчав, витягнув ноги, ще раз облизався – і знову поліз на глек.
Отак і привчився кіт Чудило до мокрого. Іде з нами до річки, сам стрибає в човен, як мисливський собака, і зараз же до глека. Ми вудимо рибу, а він на глеку сидить, чекає. Як накидаємо у глек верховодок, тоді й він починає ловити рибу. Такий у нас був кіт – кіт Чудило.
Майк ЙОГАНСЕН
Мурашка Мар’яна
Жив-був на світі хлопчик Марко. Жив, не тужив. Любив прогулятися з матусею в рідному Чернігові мальовничим парком до чарівної річки Десни.
Одного разу хлопчик чимчикував парком і звернув увагу на розквітлу кульбабку, що спрагло тяглася золотавою голівкою до світла. Мерщій зірвав її і… засунув до рота. Але раптом відчув гострий біль і закричав так голосно, що матуся вмить опинилася біля дитини. Марко прожогом витягнув квітку й побачив на ній малесеньку мурашку. Здогадався, що це вона наробила лиха! Та ще більше він здивувався, коли крихітна істота озвалася людською мовою:
– Не вбивай мене, будь ласка, хлопчику! Залиши живою! Я розповім тобі багато цікавого про мурашиний світ. Запевняю, що не пожалкуєш! Хочеш, покажу наше підземелля?
– Хм… Як же я туди потраплю? Адже порівняно з тобою я Гулівер! – гордо відповів Марко.
– Авжеж, ти дуже великий, але не хвилюйся, я тебе проведу, – запевнила мурашка. – То що, приймаєш мою пропозицію чи ні? – обережно запитала.
Цікавість узяла гору, і Марко погодився. Але з умовою, що під час цієї дивовижної мандрівки нічого лихого з ним не трапиться. Наприклад, ніхто його не покусає…
– То що ми мусимо робити, аби потрапити до підземелля? – наважився хлопчик.
– Не турбуйся, – заспокоїла мурашка. – До речі, пора познайомитися. Мене звати Мар’яною. А тебе?
– Марко… – ошелешено відповів хлопчик. – А що, у мурашок теж є імена, як у людей?
– Звісно. А чому б і ні? Ми теж живі істоти. І у нас також є чому повчитися! Отож заплющ очі і дай мені руку. Так… Тепер зроби два кроки ліворуч і зачекай кілька хвилин…
Марко слухняно ступив крок, другий. І невдовзі відчув, що під ногами здригається земля…
– Тепер розплющ очі й подивися навколо, – пролунав уже знайомий голос.
Хлопчик роззирнувся, вражено похитав головою. Поспіхом протер очі та так і завмер із відкритим ротом. Просто перед ним височіли багатоповерхові яруси з просторими кімнатами. Там лежали личинки, яких заклопотано годували працелюбні мурахи, схожі одна на одну, мов рідні сестри. Взагалі, цей незвичайний підземний палац був збудований так, щоб сюди не потрапляли ні вода, ні холод, а сонячні промені зігрівали житло.
Та ще більше здивувався Марко, не помітивши тут жодної комахи, так би мовити, чоловічої статі. Суцільне дівоче царство! А найбільше його вразила величезна цариця, якою дбайливо опікувалися її доньки, по-чудернацькому годуючи примхливу матінку просто зі своїх ротиків…
Побачив хлопчик і суворих солдаток, котрі невтомно охороняли вхід до своєї оселі від підступних мурахоїдів та інших небезпечних ворогів.
– Ну як, цікаво? – усміхнулася Мар’яна.
– Авжеж! Ціле царство наречених, – промовив Марко, зачудовано роздивляючись навкруги, – якими верховодить цариця…
Він торкнувся стін – міцних, немов виготовлених із цементу.
– Знаєш, у чому тут секрет? Ми ретельно пережовуємо шматочки листя, кори та землі. А потім викладаємо стіни, неначе з цегли. Їх скріплює наша слина, – пояснила Мар’яна.
– От тобі й слина… – почухав потилицю Марко.
– Не лише заживляє рани, допомагає засвоювати їжу, а ще й цементує стіни! – гордо уточнила співрозмовниця.
Хлопчик дивувався все більше й більше. Який скрізь порядок! Повітря сухе і чисте, адже мурахи влаштували хитромудру вентиляцію. Тож жодної цвілі, як у добротному будинку.
– Кожна мураха народжується зі своїми обов’язками, тобто її тіло вже пристосоване до того, що вона робитиме, – розтлумачувала Мар’яна. – У нас залізна дисципліна! За непослух одразу ж виганяють зі сім’ї, взагалі з помешкання; а в іншу таку родину чужинку якщо навіть і приймуть, то лише безправною рабинею!
– Нічого собі… – похитав головою Марко, який звик бешкетувати вдома.
– Інакше не можна. Мусимо жити в злагоді, багато працювати. Тоді все буде гаразд! – усміхнулася Мар’яна. – Наприклад, наші робітниці народжуються великими і вже за тиждень починають працювати няньками – терпляче доглядають личинки. А коли підростуть, добувають їжу. Таких у нас називають фуражирами. Дехто стає будівельником. А ті, що нездатні виконувати важкі роботи, охороняють запаси їжі. Вони менші, тонші, рухливі. Це комахи-воїни. Охороняють нас від загарбників. Втім, можуть принагідно поцупити личинки в іншій мурашиній колонії…
– Точнісінько, як люди! – здивувався хлопчик. – Просто деякі дядечки й тітоньки мають звичку брати чуже. Мама говорить, що це дуже погано.
– Авжеж, люди мало чим відрізняються від мурах… – кивнула Мар’яна. – Коли ті поцуплені личинки виростуть, то стануть рабинями.
– Тобто не матимуть нічого свого? – насупився Марко.
– Звичайно. Годуватимуть личинок, але чужих, – пояснила мураха.
– Так нечесно, – похитав головою хлопчик. – Вони ж ні в чому не винні!
– Вони рабині, – стенула плечима Мар’яна. – У вас раніше теж таке було. Вивчатимеш у школі історію, то дізнаєшся. До речі, ми, мурахи, не змінювали свої закони вже мільйони років. А знаєш, які наші солдатки мужні й самовіддані? Коли наступає велике лихо і вже не можна врятувати мурашник, оголошують загальну евакуацію – колонія перебирається в інше місце. Це нелегко і небезпечно, але сестер охороняють солдатки, навіть ризикуючи власним життям. Наприклад, коли потрібно перейти водний рубіж – струмочок, джерельце, – вони створюють живий міст із власних тілець, яким іде вся мурашина громада. І витримують це неймовірне навантаження кілька годин, доки остання комаха зійде на сушу й перебуватиме в цілковитій безпеці. Ну, що, ти вже стомився й хочеш до мами чи мені продовжувати екскурсію? – турботливо поцікавилася Мар’яна.
– Продовжуй! – поквапливо промовив хлопчик, який так захопився всім почутим і побаченим, що геть забув про свої пустощі.
– Добре, – схвально усміхнулася співрозмовниця. – Мураху не треба просити двічі! Отож, як працюють мої сестри, ти бачиш власними очима. І, думаю, вже збагнув, що наша цариця не має часу веселитися. Бо вона трудиться найбільше – відкладає яєчка, дбаючи про майбутні покоління мурах. У неї немає жодної вільної хвилинки, тож їсть буквально на ходу, приймаючи харчі від своїх донечок. Вони годують неньку спеціальною сумішшю зі своїх щелепних залоз за допомогою слини.
– У нас матусі теж годують немовлят, тільки грудьми, – виявив ерудицію Марко.
– Так, немовлята смакують дуже поживним материнським молоком, – погодилася Мар’яна. – Втім, наша цариця не скаржиться – така її доля. Тож трудиться від зорі до зорі! А ще в мурашиних органах слуху є такі собі антени.
– Як у телевізорів? – запитав хлопчик.
– Щось таке… – підморгнула Мар’яна. – Ми тремося животиками й видаємо звуки, які вловлюють сестри. Таким способом посилаємо сигнали тривоги. Тобто ми одне одного чуємо, а ворог – ні!
– Ми з моїм приятелем Петьком теж хочемо створити свою таємну мову, аби нас ніхто не зміг підслухати! – захоплено промовив Марко.
– Також завдяки своїм розвиненим зору та нюху ми непогано орієнтуємося в просторі, – похвалилася мураха. – Навіть мандруючи кілька діб, знаходимо дорогу додому. Причому і вдень, і вночі.
– Я теж так зможу, коли трохи підросту й випрошу в тата бінокль для нічного бачення. З таким біноклем нормальна дитина здатна гуляти навіть опівночі, бо від будь-яких вампірів п’ятами накиває! – запевнив хлопчик.
– А ще ми, як і люди, здатні відбраковувати зерно. Тобто тягнемо до мурашника лише смачненьке, поживне. Взагалі, якщо пропорційно порівняти розміри мурахи та людини, можна підрахувати: наші сестри протягом одного дня мандрують стільки, що вам і не снилося! Тобто для вас, людей, така наша подорож – це все одно, що пішки чимчикувати від Нью-Йорка до Сан-Франциско – 3951 кілометр! Уявляєш, скільки тобі довелося б швендяти? А ми проповзаємо таку відстань за день!
– Зате ми, люди, їмо більше, – впевнено відповів хлопчик.
– Із цим можна посперечатися… – примружила оченята Мар’яна. – Ми, мурахи, такі ненажери! Влітку за день з’їдаємо в 25 разів більше за власну вагу! Знаєш, як нас називають? Санітари природи. Бо ми невтомно поїдаємо отруйних комах.
– Молодці! – похвалив Марко. – Хай вам смакує й далі! Слухай, а що це за дивні мурахи, бачиш, он там, схожі на малесенькі глечики?
– Є сестри, які заготовляють і зберігають мед у своїх черевцях. Справді, схожі на глечики, – усміхнулася співрозмовниця. – А є мурахи, котрі вирощують гриби. О, це справжні біологи! Знайдуть затишний куточок, наносять землі, свіжих листочків і чаклують собі. Старанно удобрюють власними органічними відходами… У такій «лабораторії» тепло, волого, от ґрунт і перегниває, а за кілька місяців з’являються гриби. О, це така смакота! Ними залюбки ласують і старенькі мурахи, і личинки!
– Неймовірно… – замислився хлопчик.
– Любий Марку, за цей час ти дізнався про нас стільки нового, що, сподіваюсь, тепер обережніше ставитимешся до мурах: не кривдитимеш нас, не тупцюватимеш по наших домівках. І друзям своїм розкажеш, – з надією промовила Мар’яна. – Так, ми маленькі, але, як і ви, хочемо жити. Маємо свої радощі. Невтомно трудимося й приносимо користь природі! Ну, що, ти живий-здоровий? Тебе ніхто не покусав? Зараз я тебе виведу на поверхню землі. Там тебе вже зачекалася матуся…
– Дякую! – схвильовано відповів хлопчик. – Це була незабутня мандрівка. Обіцяю, що ніколи не кривдитиму мурах. І всім розповім, які ви незвичайні!
Мар’яна взяла Марка за руку й попросила його заплющити очі. А за мить знову задрижала земля – й хлопчик раптом опинився на поверхні. Примружив очі від яскравого світла і… побачив свою маму! Обоє заплакали від хвилювання та радощів. Ненька була щаслива, що знайшла свого синочка і з ним нічого лихого не трапилося.
– Як довго я тебе чекала! – схлипнула, ніжно пригортаючи хлопчика.
– Що ти таке кажеш, матусю? – здивувався Марко. – Я ж був під землею лише кілька годин…
– Минуло три доби, відколи ти несподівано зник. Ми з татом не знали вже, що й думати! Що сталося, синку?!
– Я вам усе розповім, чесне слово, – крізь сльози усміхнувся хлопчик. – І… знаєш, тепер я буду слухняним!
– Добре, синку. Ходімо швидше додому, там тебе чекає друг, про якого ти стільки мріяв…
– Друг? – вражено запитав Марко.
– Так, – усміхнулася матуся. – Його звати Ліо. Це найкращий песик у світі!
Людмила ШУТЬКО.
З італійської переклав Сергій Дзюба.
Малюнки Марини Скоробагатько
Як циган був адвокатом
Жив собі один бідний чоловік. Мав пару коней, ними заробляв. Та мав він і пару лошат. Коли лошата виросли і стали кіньми, чоловік купив собі бричку і став візником – возив панів. І поволі позбувся злиднів.
Чоловіка знали всюди. І ніде не було такого заїзду чи корчми, щоб його не прийняли на ніч, не дали поїсти на віру.
Одного разу сталося так, що чоловік зайшов до корчмаря без грошей. Попросив їсти:
– Зваріть мені два яйця і дайте щось попити. Потім розрахуюся.
Випив чоловік, закусив і пішов своєю дорогою.
Сталося так, що не скоро він знову завітав до тої корчми. А корчмар чекав, чекав, не міг дочекатися боргу і почав собі рахувати: “Я йому поклав на стіл пару яєць. З тих яєць вилупилося б двоє курчат. Курчата виросли б і стали курми. Кури нанесли б тисячу яєць. Яйця я продав би. Отримав би за них вісімдесят золотих. Виходить, чоловік мені винен вісімдесят золотих”. І подав він до суду скаргу.
Покликали візника на суд і все розповіли йому. А того аж морозом вдарило – винен лише за питво та два яйця, а тут такі гроші!
Стоїть собі зажурений у коридорі. Раптом підходить до нього циган.
– Чому ви, чоловіче, так журитеся?
Розповів бідолаха про свою біду.
– Я буду вашим адвокатом. Ми виграємо справу! – мовив циган. – Коли вас покличуть, усе вислухайте, а потім скажіть, що прийде ваш адвокат.
Почався суд. Чоловікові присудили, щоб заплатив вісімдесят золотих.
– Ви щось маєте сказати? – питає суддя чоловіка.
– Зараз має прийти мій адвокат. Він за мене відповість.
Відчинилися двері, з’явився циган.
– Що ти, цигане, тут хочеш?
– Я адвокат підсудного.
– Якщо ти адвокат, то мав бути від самого початку судового засідання.
– Я не лише адвокат! Я ще й хлібороб.
– І хлібороб? А що робиш?
– Я ходив на поле поглянути, чи зійшла варена картопля. Моя жінка посадила її два тижні тому.
– Чи ти здурів? – дивується суддя.
– А хіба з вареного яйця могли вилупитися курчата? – запитує циган.
Суддя каже корчмареві:
– Які яйця ти поклав на стіл?
– Варені.
– Хто варив?
– Я.
– Ти, корчмарю, програв суд! Мусиш заплатити ще й судові витрати.
Візник подякував своєму адвокатові й далі взявся до улюбленої справи – возити людей.
Нічна красуня
У Наталочки в кімнаті росла загадкова квітка, яку всі називали Нічною Красунею. Ніхто ніколи не бачив, як вона цвіте. Дівчинка зі здивуванням спостерігала, як на цупкому стеблі виростає маленький пуп’янок. Потім збільшується, набухає. На ньому з’являються тріщинки, з яких визирає щось золотисто-біле… Здається, пуп’янок ось-ось розкриється, розцвіте чудовою квіткою, такою, як на малюнку в книжці. Але вранці, підійшовши до загадкової рослини, Наталочка завжди бачила тільки зів’ялі пелюстки якогось брудного, невиразного кольору. До ранку квітка помирала…
– Треба викинути її, – якось сказала мама. – Хоча рослина гарна, із цупкими блискучими листками, але цвіте тільки вночі, ніхто її квітів не бачить.
Нічна Красуня злякано затріпотіла своїми зеленими листочками. На них з’явилися прозорі краплинки роси, неначе сльози. Наталочці стало жаль квітку. Така гарна, зелена і… повинна померти!? Ні, ні! Цього не можна допустити! Нізащо! Й дівчинка вирішила не спати вночі, щоб подивитися, чому ж квітка в’яне.
Дуже важко було Наталочці не заснути. Повіки злипалися, наче їх хтось медом помазав. Сон нечутно підкрадався на м’якеньких лапках, щоб заколисати дівчинку у своїх обіймах. Ще трішки – й вона засне міцно-міцно. І спатиме до самісінького ранку. Раптом Наталочка здригнулася, підняла важку голову. Прислухалась. Що то за дивна музика лунає в кімнаті? Тихенька… Легенька… Що то за дивне сяйво в кутку? Які приємні пахощі навколо!
Дівчинка навшпиньки підійшла до вазона і побачила біло-золотисте диво! Квітка розпустилася і пахнула на всю кімнату. Вона була така гарна, така ніжна, що Наталочка не втрималась і поцілувала прозорі пелюстки.
– Чому ти розцвітаєш тільки вночі? – запитала вона квітку. – Чому не хочеш, щоб ми бачили таку дивовижну красу? Чому ховаєшся від нас?
– У моєму горщику, в землі, поселився огидний черв’як, який підточує моє коріння і не дає цвісти, – поскаржилась Нічна Красуня. – Вночі він спить, тож я можу розцвісти, а вдень прокидається і далі веде свою руйнівну роботу. Забирає в мене силу.
– Ах він клятий! – розсердилась дівчинка. – Не сумуй! Ми з мамою тобі неодмінно допоможемо. Пересадимо в більший горщик, а черв’яка викинемо! Я не знала, що вони такі шкідники!
– Черв’яки дуже небезпечні! – запевнила квітка. – Вони живуть не тільки в землі, можуть оселятися і в людських душах та в серцях. Це Злоба, Заздрість, Байдужість та Лінощі. Ці огидні паразити не дають розцвітати квітам Добра, Щирості, Любові й Милосердя…
Уранці мама зайшла до кімнати й побачила, що донька спить на підлозі.
– Ти чому не в ліжку? – здивувалась вона.
– Мамо! – вигукнула Наталя. – Я хочу сьогодні пересадити цю квітку в більший горщик, якщо ти мені допоможеш.
Наталя з мамою пересадили рослину й викинули ненажерливого черв’яка. Й відтоді білосніжна з золотистими зубчиками квітка пишно розцвітала вдень і милувала око. Але за звичкою її все одно називали Нічною Красунею.
А Наталочка стала справжньою маминою помічницею. Пам’ятаючи слова улюблениці, старанно вирощувала у своєму серці квіти Добра, Милосердя та Любові.
Лідія ПІДВИСОЦЬКА
Срібна монетка
Якось вийшла з карбування срібна монетка, світла та чистенька.
– Ура! Я вирушаю гуляти світом! – задзеленчала красуня й покотилася…
Дитина міцно стискала її в тепленькому кулачку, скупар молився на неї, старі люди уважно роздивлялися її, у молодих вона не затримувалася і швиденько котилася далі.
Цілий рік монета гуляла країною, аж одного разу опинилася за кордоном. І залишилася останньою рідною грошиною в гаманці мандрівника.
– Он як, – усміхнувся чоловік. – Іще маю пам’ятку з Батьківщини! Що ж, нехай подорожує разом зі мною.
Монетка радісно дзенькнула, коли в гаманці з’явилися іноземні подруги. Ті постійно змінювали одна одну, а вона залишалася на своєму місці. Це було почесно для красуні.
Срібляста заїхала дуже далеко, навіть сама не знала куди. Монетка чула від сусідок, що вони француженки, італійки… Іноземки розповідали про місця, де зупинявся мандрівник, але сама красуня нічого не бачила. Згодом засумувала й нарешті вирішила: “Хіба багато дізнаєшся, сидячи в гаманці?”. Тому за першої ж нагоди вислизнула у шпарину й опинилася в кишені штанів, які саме винесли в коридор, аби згодом почистити. Монетка випала з них і примостилась на готельній підлозі.
– Як добре! Відтепер можу знову вільно гуляти світом! Побачу нових людей, цікаві звичаї, – зраділа блискуча красуня.
– А що це за монетка? – почула тієї ж миті. – Мабуть, фальшива.
– Я ж срібна, чистого дзвону та справжньої чеканки! – виправдовувалася бідолашна, проте її ніхто не слухав.
– Позбудуся цього непотребу ввечері, – вирішив новий господар та так і вчинив.
Та наступного дня, роздивившись монетку, її знову почали лаяти.
– Бідолашна я, нещаслива! Чого варте моє срібло, коли ніхто не цінує? – зітхала вона.
Якось красуня опинилася в руках бідної жінки: трудівниця отримала гроші за важку щоденну працю.
– Я занадто бідна, щоб тримати у своєму тонкому гаманці фальшиву монету, – почала розмірковувати робітниця. – Доведеться когось обманути, хоч як неприємно про це думати…
Жінка завітала до крамниці багатого пекаря. Торговець дуже добре розумівся на грошах, тому відразу кинув підозрілу монету в обличчя жінці.
– Як гірко відчувати, що ти створена на біду іншим. Нещасній не дали за мене навіть хліба, – заплакала срібна красуня.
– Не хочу нікого обманювати, – вирішила жінка, повернувшись додому. – Проб’ю в монетці дірочку – нехай кожен знає, що фальшива. Хоча… Стривай, може, ти щаслива? Тоді одягну на шию сусідській дівчинці. Нехай носить на щастя.
Маленька радісно всміхалася сріблястій іграшці й заснула з нею на грудях. А зранку мати крихітки зважила монетку на долоні:
– Ти й справді щаслива? Зараз перевіримо!
Жінка пішла до продавця лотерейних квитків. Через великий натовп монетку не викрили, вона опинилася в купі таких, як і сама. Чи виграв квиток – невідомо, та зранку знову пролунало:
– Фальшива!
Срібляста переходила з рук у руки й усюди чула лайливі слова.
– Обманювати знову і знову… Як же це нестерпно, коли ти чесна! – плакала красуня.
Ніхто не вірив, що монета справжня…
Аж одного разу з’явився мандрівник. Йому також підсунули цю монетку, та коли він хотів нею розплатитися, навколо загукали:
– Підробка!!!
– Що це?! – засяяв чоловік. – Це ж наша рідна монетка, чесна громадянка моєї Батьківщини! А в ній пробили дірку та називають її фальшивою. Це ж треба! Заберу її додому.
– Знову мене вважають доброю та потрібною. Повернуся до країни, де знають, що я – срібна монетка справжньої чеканки.
Красуню загорнули в білий папір, і невдовзі вона повернулася додому.
– Закінчилися мої поневіряння! – раділа мандрівниця. – Повертається щасливе життя! Я ж срібна, чесного карбування. І зовсім не шкода, що в мені пробили дірку й назвали фальшивою: це не біда, якщо ти справжня! Треба лише мати терпіння – й усе минеться.
За Гансом Крістіаном АНДЕРСЕНОМ
Найкращий скарб
Японська народна казка
Колись давно жив могутній цар, який обожнював коштовні та незвичайні речі. Пасок бога грому, жмуток шерсті бородатого лева, безсмертний папуга – це лише крихітна частка тих незліченних скарбів, які він ховав у величезній коморі.
Володар дуже пишався незвичайною колекцією, тому обережно діставав цінності, здмухував із них пилинки, милувався й задоволено шепотів:
– Яке щастя, що ця фантастична річ належить мені!
Коли навідувалися гості, цар не втрачав нагоди похизуватися коштовностями. А найчастіше вихвалявся золотим півником. Хоча птах був виготовлений із металу, проте рухався, наче живий, і щоранку тричі співав: “Кукуріку!”.
Правитель мав вісьмох слуг, які також збирали незвичні речі. Отож одного дня він скликав їх і повідомив:
– Завтра влаштовую змагання. Нехай кожен принесе найрідкісніший скарб. Переможець отримає скриню золота та сувій найтоншого шовку.
Почувши новину, чоловіки радісно загомоніли.
– Конкурс коштовностей! Як оригінально! – вражено вигукнув один.
– Певен, що отримаю нагороду! – зухвало промовив другий.
– Мабуть, ти жартуєш! – зареготав третій. – Переможцем буду я!
Отак сперечаючись, слуги розійшлися по домівках.
Наступного дня у визначений час король чекав у розкішній залі на слуг. Незабаром завітав перший із них і пихато простягнув кіготь дракона. Другий приніс корону феї ельфів, третій – відьмин ліхтар. Четвертий хизувався чоботами для горобця, п’ятий показав пір’я вогняного птаха, шостий дістав із торбинки килим-літак, а сьомий – сукню веселки. Та не було ще одного слуги.
– Чому ваш приятель запізнюється? – насупився суворий правитель. – Почекаймо трошки, і я визначу переможця.
– Може, щось трапилося? – захвилювався найстарший слуга.
– Мабуть, йому нічим здивувати нас, – припустив бородань.
– Авжеж! Шкода… – поспівчував третій.
Доки суперники перемовлялися, до кімнати зайшов восьмий слуга. Він зняв капелюха і низько вклонився:
– Ваша Величносте, вибачте за спізнення.
– Пусте! Швидше покажи, що приніс, – нетерпляче потер руки цар.
– Але… – зніяковів чоловік, – я не маю рідкісної коштовності. Довго мізкував, що прихопити сьогодні. Тому взяв найзвичайнісінький скарб.
– Хіба це можливо? Дивина! – вражено вигукнули присутні.
– Я залишив його біля воріт.
– Неси хутчіше! – наказав правитель.
За декілька хвилин разом із чоловіком до зали вбігли чотири гарненькі дівчинки та чотири чудові хлопчики. Малюки стали парами та ввічливо вклонилися. Кімната засяяла від усміхнених дитячих облич.
– Отакої! – зітхнув король. – Справді, діти – найдорожчий скарб, поряд із яким коштовності й дива – сміття. Вітаю з перемогою!
Новорічний дарунок
Кожна людина зустрічає Новий рік із радістю і надією.
Сиділи за новорічною вечерею старий чоловік і три його доньки. Дівчата подали батькові склянку підігрітого вина. Він усміхнувся і сказав:
– Немає слів, наскільки я вам вдячний, дітки мої, за ваше піклування і догляд за нашою домівкою. Я підготував для вас дарунки. Вони скромні, але від усього серця. Ці дарунки дадуть вам змогу показати, на що кожна з вас здатна.
Підвівшись, старий відімкнув скриню і дістав звідти три вузлики. Отримавши дарунки, дівчата поцілували батькові руку, побажали йому доброї ночі й пішли у свою кімнату.
Коли старша сестра побачила свій подарунок, то скривилась у зневажливій посмішці:
– У старості наш батько став надто скупим. Лише три мідні монети подарував мені. Що на них купиш? Якби вони були срібні…
– І мені він подарував лише три мідні монетки. Вистачить хіба що на три порції морозива влітку! – сказала середульша.
– Будь-який дарунок від батька цінний. А ще цінніші – мудрі слова, які він сказав, даруючи нам новорічні подарунки! – мовила молодша, притуляючи вузлик до серця.
Минуло дванадцять місяців. Знову настав Новий рік. Цього разу батько подарував донькам барвисті шовкові пояси. Про тогорічні дрібні дарунки не було сказано жодного слова. Батько немов забув про них.
Минуло ще два роки. Дівчата підросли. Коли всі, живі та здорові, знову зійшлися до святкової вечері, старець випив склянку підігрітого вина і звернувся до доньок:
– Скажіть, дітки мої, що ви зробили з подарунками, які я дав вам три роки тому?
Старша донька розсміялася і сказала:
– Я, тату, і не згадую про ті монетки. Кудись їх поклала та й забула.
– Нічого не можу згадати про ті мідяки, крім того, що купила на них морозиво, яке відразу ж і з’їла, – мовила середня.
– Я дуже тобі вдячна, батьку, – озвалася наймолодша. – На ці мідні монетки я купила телицю, яка зараз стоїть у нас у хліві.
Її сестри здивовано перезирнулись:
– Хіба можливо придбати корову за три мідяки?
– Зараз розповім, – сказала дівчина. – На ці монетки мені вдалося купити лише жовтороте каченя. Я вигодувала його. Каченя перетворилося на дорослу качку. Все літо я продавала яйця, які вона несла. Восени купила на ті гроші порося. За рік воно виросло, стало великим і гладким. Коли я його продала, то отримала стільки грошей, що в змозі була придбати молоду теличку. Відтоді вона підросла, а за рік стане дорослою коровою, і щодня до сніданку в нас будуть молочко та сир. От що я зробила з трьома мідними монетками, які отримала до Нового року.
– Жити тобі у щасті й бути здоровою довгі роки! – зрадів батько, обійняв доньку і поцілував її. Для нього це був найцінніший новорічний дарунок.
Святий Миколай
Здається, Найда вже пережив щось таке торішньої зими. Засипані снігом, що не тане, вітрини крамниць прибралися в блискучі витребеньки, засяяли тисячами зірок. Аромат ялинки став якимось іншим: солодшим, ніж у квадратно підстрижених кущів біля школи. Людські потоки на вулиці тепер пахли поспіхом, турботами й передчуттям казки.
Було очевидно, що, як і торік, смітник невдовзі наповниться силою-силенною коробок, баночок і пакетів од найрізноманітнішої смакоти. Найда досі пам’ятає запашні кісточки з холодцю, шелесткі ковбасні шкурки, обрізки сиру та лушпиння од варених овочів… Трохи згодом він знаходив недоїдені перестояні страви: причерствілі бутерброди, ще не зовсім скислі рештки салатів і трохи несвіжі рибні котлети.
Згадавши про котлети, Найда гикнув: ні, несвіжі були вони таки не трохи. Але все одно пам’ятається лише приємне.
Цьогоріч, здається, щастити стало ще перед святами: біля розбитої скляної кульки Найда знайшов непочате морозиво: спасибі новому сніжкові, що прикрив свіженький льодок на тротуарі під магазином!
Хоч Найда і змерз, як цуцик, проте радів, як слон. Пожадливо (але ж і не допадешся, бо язик відмерзає!) лизькав білий солодкий скарб у шелесткій обгортці.
Його раювання перебив Миколка, що вихором вилетів із дверей школи.
– Дай п’ять!!!
Найда терпляче виконав ритуал урочистого руколапостискання і повернувся до свого бенкету. Проте Миколка й не думав давати йому спокій:
– Ти точно не знаєш, який сьогодні день!
Білий від снігу й солодких заморожених вершків день. Чого б це Найда не знав?
– Сьогодні день святого Миколая!
Найді почуте не пахло геть нічим, тож він і вухом не повів.
– А ти знаєш, що святий Миколай кладе дітям під подушки гостинці? – аж підстрибував Миколка у своїх протертих кросівках.
І як це пов’язано з ласощами на асфальті?
– Я теж не вірив! Запитав учительку, а вона каже: правда! Нашим усім до одного поприносив! І Катьці! І з паралельного класу всім! – захоплено торочив Миколка. – Ходімо додому!
Ага, вже розбігся! Найда ображено загарчав і ще з більшим завзяттям узявся за свою знахідку.
– А я ж під подушку й не зазирав! – Миколка нетерпляче тупцяв на місці.
Найда із жалем поглянув шелестку упаковку й рушив за господарем.
– Дурненький, не жалій: святий Микола приніс нам щось у сто разів краще! – заспокоював його Миколка.
Та сам заспокоїтись не міг. Хлопець усе пришвидшував крок і висловлював найрізноманітніші припущення:
– Якби я, дурень, раніше не пропускав уроків, то вже тоді знав би про святого Миколая! …Це ж може бути щось таке-е-е! Ну, велосипед, звичайно, під подушку не влізе, а от конструктор!.. Або торба цукерок! Чи нові кросівки!
Найда захекано дріботів поруч із Миколкою.
Що ближче хата, то більше кортіло дізнатись, що ж за гостинець ховається за її облупленими стінами й гіацинтовим віконцем, під заяложеною Миколчиною подушкою. І палкіше вірилось, що гостинець таки є. Не може святий Микола забути про хлопчика з таким самим, як у нього, святого, іменем!..
Марина ПАВЛЕНКО
Чому плакав веселий Сніговик?
У великому дворі, саме біля вічнозеленої красуні ялинки, діти зліпили Сніговика. Він був такий поважний, огрядний, у великому капелюсі з дірявого відра. Замість носа діти прилаштували йому яскраво-оранжеву морквину, замість очей – дві блискучі вуглинки, а рот зробили із лушпайки червоного буряка. В руку йому встромили велику мітлу. Стояв собі Сніговик і тішив перехожих. Кожен, хто проходить повз, неодмінно подивиться на нього і весело всміхнеться. Дуже вже кумедного Сніговика виліпили діти.
Перед Новим роком мешканці будинків, що оточували подвір’я з ялинкою, прикрасили красуню. Повісили на її зелені гілочки блискучі скляні кульки й засвітили яскраву гірлянду. А на верхівку почепили веселого янгола.
Вони це завжди робили, щороку, щоб не вирубувати ялинок, щоб даремно не нищити ліс.
Тільки-но великий годинник на міській ратуші пробамкав дванадцять разів, біля ялинки почалося свято. Сміх, веселі вигуки, музика оточили звідусіль Сніговика. Дорослі, мабуть, згадали своє безтурботне дитинство, бо стрибали і веселились коло ялинки від душі, немов діти. Тільки засмучений Сніговик стояв на місці, наче вкопаний, і сумно спостерігав за веселим хороводом. Йому теж дуже хотілося танцювати, та діти забули виліпити йому ноги. Сніговик сумував, навіть плакав. І гіркі сльози із вугільних очей котилися оранжевим носом і падали додолу великими чорними краплинами.
Малята! Я прошу вас, благаю! Коли ліпите сніговиків, не забувайте, будь ласка, про ноги! Щоб веселі сніговики більше ніколи не плакали!
Лідія ПІДВИСОЦЬКА
Мишача дружба
Англійська народна казка
Одного зимового дня, коли надворі тужливо завивав вітер, а снігу нападало стільки, що неможливо було відчинити двері, в коморі, в затишному куточку, на перевернутому догори дном кошику вмостилася сіренька мишка, на ім’я Піккі.
– Саме час повечеряти! – облизнулася гризунка.
Крихітка шмигнула на полицю, де господарі тримали харчі, й майстерно дістала з мишоловки шматочок ароматного сиру.
– Смакота! – притиснула ласощі до грудей.
Та щойно розкрила рота, як почула підозрілий шурхіт коло дверей. Зі швидкістю блискавки розумниця завбачливо заховала сир.
Невдовзі до комори, ледве пересуваючи лапки, заповзла гладка польова миша.
– Здрастуй, подруго! – зраділа зустрічі гостя.
– Ласкаво прошу, – стрибнула на підлогу Піккі. – Надворі хуртовина, важко долати кучугури. Мабуть, ти втомилася з дороги. Тебе чимось пригостити?
Оглянувши приятельку від вушок до кінчика хвоста, товстунка поспівчувала:
– Ні, подруго. Адже бачу, що тобі несолодко живеться. Така худенька. Здається, вітер дмухне – й полетиш.
Гостя ще довго хитала головою та зітхала, дивлячись на тендітну товаришку. Раптом розмову перервав кіт, який зненацька заскочив до комори.
– Няв, – облизнувся пухнастик, готуючись до стрибка.
– Стережися! – ледве встигла попередити подругу Піккі та зникла в дірці.
Неповоротка польова миша кинулася тікати. Та, на лихо, до жодної схованки товстунка не пролізала. Вона відчайдушно намагалася заскочити в порожню скляну банку, але мало не застрягла. Відчуваючи, що от-от опиниться в лапах вусаня, бідолаха розгубилася й затулила мордочку лапками.
– Зараз з’їм! – заволав кіт.
Раптом почувся неймовірний галас, шкереберть полетіло складене в кутку кухонне приладдя, з нестерпним грюкотом покотилися відра, попадали тарілки. Наляканий кіт чкурнув геть.
Виявилося, що то Піккі кинула під лапи вусаневі картопляну шкірку, й він послизнувся, зачепивши гору посуду.
Відшукавши серед побитих тарілок і глечиків приятельку, що тремтіла, наче листок на вітрі, гризунка всміхнулася:
– Тепер ти, мабуть, розумієш, що з таким сусідом безпечніше бути малою і худою.
Казка різдвяного Ангела
Вулицями засніженого міста літав різдвяний Ангел. Він був такий м’який і ніжний, весь зітканий з радості та любові. Ангел ніс у своїй торбинці цікаві різдвяні казки для слухняних, чемних дітей.
Шум його шовкових білосніжних крил нагадував прекрасну музику. Ангел хотів завітати до дітей, але скрізь зустрічав міцно зачинені вікна й холодне скло. Божий помічник засмутився, бо випадково вдарився об шибку і йому стало боляче.
Нарешті він побачив, як з однієї кватирки розвівається легеньке пасмо тоненької фіранки. Відчинено! Відчинено! Ангел, не довго думаючи, залетів туди. В напівтемній кімнаті на ліжку лежав маленький хлопчик. Він хрипло дихав. Його груди важко піднімалися й опускалися, а маленьке тільце горіло в гарячці. Над ним низько схилилася старша на декілька років дівчинка. Ангел нечутно підійшов до ліжка. Він одразу зрозумів, що хлопчик хворий, а біля нього сидить його сестричка. Яку ж казку для них дістати? Ангел розгубився. Чи є така казка на світі, що принесе цим дітям радість і щастя? Мабуть, немає…
Ангел широко розпростер свої крила, заповнив ними всю кімнату, і діти опинилася під захистом тих крил. Раптом у кімнаті загорілося безліч вогнів. Вони світилися, переливалися, як північне сяйво. Звідусіль лунала чудова музика. В кутку з’явилася святково вбрана ялинка і теж засяяла спалахами гірлянд. Перед очима здивованих дітей пропливали дивовижні картини. Вони бачили чудові міста, зелені ліси та поляни. На тих полянах розцвітали казкові барвисті квіти. Вони бачили повноводні ріки із зеленими берегами, чисті водоспади і безкрайні моря, над якими ширяли біленькі чайки.
І чийсь лагідний, ніжний голос, дуже подібний до голосу мами, говорив їм ласкаві слова.
Раптом срібно-срібно задзвеніли дзвони… “Христос народився! Христос народився!” – залунало звідусіль. Дівчинка впала на коліна. В своїй щирій молитві вона просила щойно народженого Ісуса вилікувати її братика, забрати від нього страшну хворобу. І білосніжний Ангел-хоронитель теж молився разом із нею.
– Милий Ангеле! – благально мовила дівчинка, – не йди від нас! Зостанься разом із нами назавжди! Нам страшно самим! Нам так самотньо! Наша мама торік померла від важкої хвороби, і ми залишилися зовсім самі.
– Дитино моя! – відповів Ангел. – Я знаю, як тобі страшно й гірко без мами, але я завжди поряд. Я завжди з вами, хоч ви мене не бачите. Я залишуся з вами назавжди, як і моя різдвяна казка. Можете спати спокійно!
Він ніжно поцілував хворого хлопчика та його сестричку в чоло. І вони вперше після маминої смерті міцно-міцно заснули… Вранці хлопчик прокинувся цілком здоровим.
Лідія ПІДВИСОЦЬКА
Поради для жінок
Дорогі жінки та дівчата
Газета “Абетка господині” запрошує усіх познайомитися ближче із нашим періодичним виданням. На сторінках газети “Абетка господині” ми постійно публікуємо чимало корисних і практичних порад, які стануть вам у пригоді вдома, на дачі, на присадибній ділянці.
Наші поради і рецепти страв ми ретельно перевіряємо і не публікуємо того, у чому не впевнені на 100 відсотків.
Передплатіть газету “Абетка господині” сьогодні і за деякий час, ви станете справжньою і неперевершеною господинею у себе вдома. І хоча наші чоловіки іноді не заслуговують на це, кожна жінка завжди прагне бути кращою за когось.
Передплатний індекс газети – 68056. Ціна – 1,67 грн на місяць.
Бажаємо усім жінкам бути неперевершеною!
З повагою,
редакція газети
ОБИРАЄМО ДОБРИВО
Підживлення – обов’язковий етап догляду за кімнатними і садовими квітами. Але буває й так, що, підживлюючи рослину, ми лише завдаємо їй шкоди. Наші зелені улюбленці мовчазні, та й ми не завжди знаємо, які елементи їм потрібні.
Хоча прилавки квіткових крамниць вражають розмаїттям добрив, помилитися дуже легко. На жаль, не всі комплексні добрива універсальні, та й поділ їх на класи вельми умовний.
Уважно ознайомившись із текстом на етикетках, ви зрозумієте, що співвідношення трьох основних елементів – калію, фосфору й азоту – і є визначальним у виборі. Крім відмінностей у складі, баночки з “ласощами”, а часто й ліками, для рослини, відрізняються ще й ціною. Це іноді сильно бентежить, і ми хапаємо для улюбленця найдорожче, а отже, як нам здається, найкраще. І дивуємося, чому наш спатіфілум і далі сумує, опускаючи листочок за листочком. У чому ж річ?
Насамперед потрібно з’ясувати, що є у складі тієї чи іншої суміші. І дізнатися, як впливають на рослини калій, фосфор і азот.
Відомо, що калій – один із найпотрібніших для рослин елементів. Він допомагає адаптуватися до засухи, низьких температур, шкідників і грибних хвороб, сприяє розвитку кореневої системи і поліпшує транспортування речовин організмом рослини.
Якщо на краях листків починають утворюватися світло-зелені плями, потім вони стають коричневими, листя в’яне, значить, рослина просить калію. Але не поспішайте купувати будь-яке калійне добриво. Потрібно правильно дозувати цей мікроелемент. Наприклад, в одній книзі з корисними порадами вказано, що перед висіванням моркви в ґрунт потрібно внести калій: 20 грамів на квадратний метр ділянки. Пам’ятайте, що, купуючи калійне добриво, ви отримаєте не чистий калій, а калійну сіль з різними додатками. Серед найбільш популярних речовин, у яких є калій, можна згадати сірчанокислий калій (вміст чистого калію – 45–50%) і калійну селітру (вміст калію – 45%), а також кал-маг (16–19%).
Якщо листя рослини стало не просто світло-зеленим, а коричневим, що свідчить про серйозну нестачу калію, краще обрати добриво з умістом калію не менш аніж 45%.
Фосфор потрібен для розвитку генеративних органів рослини і нормального перебігу процесів репродукції. Якщо рослина не росте, ніби завмирає, її листя має забарвлення від темно-зеленого до синьо-зеленого, а стебла стали блідо-рожевими або коричнево-зеленими, не сумнівайтеся – вона просить пригостити її фосфором. На цей елемент вельми багатий лише подвійний суперфосфат (уміст фосфору – 45–50%).
Азот – найважливіший будівельний матеріал. Бере участь в утворенні білків і є складовою молекули хлорофілу – основного учасника фотосинтезу. Припинення росту рослини, зміна кольору листя на жовто-зелений або навіть червоний свідчать про серйозну потребу в азоті.
Однак дози азоту потрібно розраховувати дуже пильно, адже через передозування в ґрунті можуть накопичуватися нітрати й нітрити. Найбільш концентроване з азотних добрив – сечовина (карбамід), уміст азоту – 46%. А “найлегше” – кальцієва селітра (азотнокислий кальцій, нітрит кальцію, вапняна селітра), вміст азоту – приблизно 15%.
Якщо ви плануєте почастувати азотним добривом не кімнатних улюбленців, а вільних садових мешканців, робіть це восени. Азот, який ви внесете в ґрунт навесні, швидко вимиють талі води.
Отож, підходячи до полиці з барвистими баночками, не зважайте на написи на кшталт “Добриво для троянд”. Неквапом роздивіться все, порівняйте вміст того чи іншого елемента. Рослини не здатні розповісти, що їм потрібно, проте іноді їхні потреби зрозуміти неважко. Візьміть не “суперактиватор цвітіння”, як іноді дуже хочеться, а те, що допоможе вашим улюбленцям бути здоровими. Й кожна квітка стане ніжним “спасибі” за вашу вчасну і розсудливу турботу.
Олена КАЛЕНСЬКА, Житомирська область
ДИВО НА ІМ’Я РАДЕРМАХЕРА
Радермахеру китайську з родини бігнонієвих рідко можна побачити в квіткових крамницях, але мені пощастило стати власницею цього дива.
Рослина незвичайно приваблива: яскраво-зелена з маленькими глянцевими листочками. Цікаво спостерігати за її розвитком. Спочатку з’являються дві гілочки з малесенькими листочками, які дуже швидко ростуть. Гілки спрямовані вгору, потім розташовуються горизонтально, а коли рослина повністю сформується, опускають кінці донизу.
Радермахера невибаглива. Теплої пори року її потрібно рясно поливати, взимку – рідше. У мене вона стояла не дуже далеко від батареї, тож я частіше поливала свою улюбленицю й нерідко влаштовувала їй душ. Помітила, що радермахера гірше росте в кухні, їй потрібне чисте повітря.
Рослину доводиться щороку пересаджувати у вдвічі більший за попередній горщик, адже вона швидко росте. Грунтосуміш готую власноруч із універсального ґрунту, який купую в крамниці, городньої землі та річкового піску. На дно обов’язково кладу камінці, щоб забезпечити дренаж. Від весни до осені підживлюю радермахеру добривом для декоративнолистних рослин.
Дехто стверджує, що радермахеру потрібно оберігати від прямих сонячних променів. Насправді їй здатне зашкодити лише жарке полуденне сонце. Якщо ж тримати рослину в затінку, пагони витягуватимуться. Щоби стимулювати ріст бічних пагонів, радермахеру можна прищепити. Оскільки гілки в неї довгі, вийде розлоге деревце. Рослину розмножують живцями: висаджують їх у ґрунт, прикривши поліетиленовим пакетом.
Якщо ви придбали декілька рослин в одному горщику, краще одразу розсадити їх. Я купила три рослинки, й за рік одна з них, найсильніша, почала пригнічувати інші. Довелося негайно розсаджувати їх. Менші важко приживалися, скинули частину листя. Але згодом ожили й тепер тішать нових господарів.
Після пересаджування, якщо було пошкоджено кореневу систему, радермахера може скинути листя. Також листя опадає, якщо ґрунт перезволожений, якщо вазон стоїть на протязі або в приміщенні часто витає тютюновий дим. Вийміть рослину з горщика і перевірте коріння. Підгнилі корінці потрібно видалити, зріз присипати золою або товченим деревним вугіллям і пересадити квітку в свіжий ґрунт, додавши більше піску. Рослину накрити пакетом і щодня обприскувати, додаючи до води препарат-стимуляторів, наприклад циркон. Можна зробити щось на кшталт теплички: встромити в горщик за периметром декілька паличок, вищих від рослини, а них натягнути поліетиленовий пакет. Поки листя не відросте, поливайте рослину рідше, тільки коли просохне верхній шар ґрунту. А ще забезпечте своїй улюблениці вдосталь світла.
Олена КАЛЕНСЬКА, Житомирська область
ЯК ПОЧИСТИТИ СРІБЛО В ДОМАШНІХ УМОВАХ
Усі ми, жінки, любимо прикраси. Мені дуже подобаються вироби зі срібла. Але, на жаль, з часом вони темнішають, прикраси вкриває чорний, зеленуватий або синій наліт. Я перепробувала чимало способів очищення срібла. Хочу порадити вам декілька найефективніших.
Насамперед потрібно визначити, з якого сплаву срібла виготовлено прикраси: зі стерлінгового (92,5% благородного срібла та мідь), чорненого, філігранного, матового чи монетного. Будьте обережними, якщо у прикрасах є камені. Очищення виробів із бурштином, перлинами та коралами краще довірити фахівцям. Ці камені дуже примхливі, чутливі до кислот, лугів та інших хімічних розчинів.
– Якщо ваші прикраси забруднені піском, пилом, потом або косметикою, опустіть їх у гарячий мильний розчин. Замість мила можна використати засіб для миття посуду. Потім потріть м’якою зубною щіткою. Срібло стане чистим, щоправда, не блищатиме.
– Щоб освітлити срібні прикраси без каменів, покладіть їх у 10-відсотковий розчин лимонної кислоти або нашатирного спирту. Задля кращого результату розчин можна підігріти.
– А це чудовий народний спосіб. Сиру картоплю потріть і залийте водою. Опустіть на декілька хвилин у цю суміш срібні або мельхіорові прикраси. Сполосніть і відполіруйте вовняною тканиною. Вироби зі срібла можна опустити у відвар картопляних шкірок, а потім промити їх у воді.
– Потемніле столове срібне приладдя можна почистити розчином соди. Покладіть вироби в миску або каструльку, застелену харчовою фольгою. Всипте дві-три столові ложки харчової соди і накрийте фольгою. Залийте все окропом. За 10–15 хвилин промийте приладдя під прохолодною проточною водою.
– Підготуйте сіль, харчову соду, фольгу, контейнер і рідину для миття посуду. Застеліть контейнер фольгою, покладіть у нього одним шаром вироби зі срібла. Всипте сіль та соду і додайте декілька крапель рідини для миття посуду. Залийте прикраси окропом, а за 10 хвилин промийте під холодною проточною водою.
– Якщо у вас є прикраси зі срібними елементами, потріть їх звичайною канцелярською гумкою (краще світлою – вона менш абразивна).
– А цей рецепт добре відомий тим, хто цікавився, як почистити золото в домашніх умовах. В губній помаді є мікроскопічні абразивні компоненти, які очистять срібло, не залишаючи на ньому подряпин. Нанесіть помаду на м’яку тканину і відполіруйте метал, а потім вимийте в мильному розчині.
– Це засіб чи не найефективніший, проте агресивний. З’єднайте зубну пасту або порошок, харчову соду і нашатирний спирт. Нанесіть цю суміш на виріб зі срібла, потріть м’якою зубною щіткою, а потім змийте холодною водою. Зубна паста чудово відчищає чорноту. Не використовуйте цього засобу надто часто, оскільки на металі можуть з’явитися мікротріщинки. Соду додавати не обов’язково.
– Щоби почистити невеликі срібні вироби, приготуйте кашку з меленої крейди і нашатирного спирту. Нанесіть її на прикрасу, потріть м’якою зубною щіткою, а потім змийте під проточною водою.
Ірина ВЕНЦАК, Львівська область
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ДЛЯ ГОСПОДИНЬ
Гель для миття посуду можна приготувати власноруч. Подрібнити на тертці з великими вічками світле господарське мило. Три столові ложки мильної стружки розчинити в склянці гарячої води. Додати три столові ложки гліцерину, сік половини лимона і чайну ложку горілки. Перелити в пляшку від використаного мийного засобу. Дешево і безпечно для здоров’я.
– Щоб вивести плями на холодильнику, приготуйте такий засіб. З’єднати третину склянки оцту і таку саму кількість води, додати мильний розчин (столова ложка мильної стружки на півсклянки окропу), чайну ложку кукурудзяного крохмалю і сік половини лимона. Перемішати й перелити в пластикову пляшку з розпилювачем. Засіб ефективний проти плям на емальованих поверхнях.
– З’єднайте оливкову олію та лимонний сік у пропорції 2:1, нанесіть на дерев’яну поверхню та відполіруйте м’якою ганчіркою.
– Відмити скляний прозорий посуд можна сумішшю оцту і води (на літр води – півсклянки оцту).
– З’єднайте соду й рідке мило у пропорції 2:1. Такою сумішшю можна відмити кахлі й пластикові поверхні.
– Щоб усунути іржу, з’єднайте частину соди, частину нашатирного спирту і дві частини води.
Отже, не біда, якщо у вас закінчилася побутова хімія. Використайте продукти, які є в домі кожної господині.
Олена ЗЕЛЕНСЬКА, Дніпропетровська область
ОРХІДЕЇ. ПРАВИЛЬНЕ ПОЛИВАННЯ
Будь-яка рослина існує завдяки одержуваним із ґрунту мікроелементам. Проте коріння може ввібрати їх, тільки якщо ці мікроелементи розчинені у воді. Отож важливо правильно поливати рослину, щоб вона почувалася комфортно і не загинула від надмірної «турботи».
Орхідеї родом із тропічного поясу, вони потребують багато кисню. Ґрунт ні в якому разі не можна перезволожувати, адже корені почнуть гнити. Швидкість випаровування води з ґрунту залежить від температури повітря в приміщенні, тож часто я визначала, потрібна волога рослині чи ні, інтуїтивно. Але виявилося, що зробити це нескладно, – достатньо спробувати субстрат на дотик. Якщо ґрунт вологий, поливати не потрібно. Однак ліпше поливати рослини періодично, за встановленою схемою. Наприклад, якщо у вас орхідея середньої величини в горщику до 15 сантиметрів у діаметрі, то поливати її потрібно раз на тиждень. Ґрунт не пересихатиме, а коренева система не страждатиме від надміру вологи. Утім, можуть бути винятки. У літній період, коли дуже спекотно, або взимку, під час опалювального сезону, орхідеї потрібно додатково зволожувати – обприскувати листя. Якщо ж ваші квіти ростуть у кошиках, то можна не поливати їх, а на деякий час опустити у ємність із водою, щоб субстрат просочився.
Правила поливання не складні, але їх потрібно дотримуватися. Поливайте рослинки не часто, але рясно, і робіть це вранці. Саме ранкове поливання позитивно впливає на метаболізм орхідей. Оскільки рослини перебувають у кімнаті, то і вода має бути кімнатної температури. І, повторюю, не допускайте «заболочення» ґрунту – це основна причина загибелі рослин. І тоді орхідеї чудово розвиватимуться і рясно цвістимуть.
Олена КАЛЕНСЬКА, Житомирська область
КОРИСНІ ПОРАДИ ДЛЯ ТИХ, ХТО В’ЯЖЕ
Періть в’язані вироби вручну в теплій чи холодній воді, додавши до неї трішки солі (щоб речі не втратили кольору). Полощіть у холодній воді й сильно не викручуйте. Використовуйте м’які мийні засоби.
– Щоб висушити в’язані вироби, розкладіть їх на рівній поверхні й розправте, щоб вони не деформувалися.
– Манжети або планку виробу в’яжіть тоншим гачком, аніж весь виріб. Тоді речі менше розтягуватимуться.
– Якщо ви в’яжете речі з ангори, додайте до основної нитки тонку швейну шовкову нитку такого самого кольору. Тоді вироби менше розтягуватимуться й довше вам слугуватимуть.
– Дитячі вироби в’яжіть зверху донизу – тоді ви легко зможете подовжити поли, спинку і рукави.
Ірина ОМЕЛЬЧЕНКО, м. Київ
Абетка господині
Передплачуйте улюблену газету жінок України – “Абетка господині”
| Абетка господині. Індекс – 68056. Кулінарія, домоведення, сімейний затишок, рукоділля. Практичні поради і секрети досвідчених господинь і майстринь. Як зберегти теплі стосунки у родині? Багато відповідей на свої запитання ви знайдете у нашій газеті. Виходить щомісяця. |
Передплата онлайн тут: https://peredplata.ukrposhta.ua/
Дитячі перли
Даринка Каленська, 3 роки, м. Коростень
***
– Все, я сьогодні в садочок не піду!
– А хто тебе вдома годуватиме, виховуватиме?
– А нащо мене виховувати? Я що, сама цукерку не з’їм?!
***
Даринка підлещується до мене.
Я кажу:
– Ах, ти моя підлиза!
– Мамо, я не Лиза, я – Даринка!
***
Дарина підходить до тата з іграшковою коровою і, бавлячись, говорить:
– Му-у, я тебе з’їм!
– Не їж мене, я боюся.
– Не бійся, я з’їм тебе акуратно!
Даринка Скринжевська, 3 роки, с. Бічунь, Житомирська обл.
У дитячому садочку на обід подали варену рибу. Даринка каже обурено:
– А чого це риба? А де наша ковбаса? Що, у старшу групу полетіла?
Назарчик Григорчук, 3 роки, с. Маків, Хмельницька обл.
Після вечері мама запитує Назарчика:
– Сину, питимеш чай?
Він замислився на декілька секунд і сказав:
– Ні, мамо, я худну!
***
Проходить медогляд перед оформленням у дитячий садок. Побачивши величезні черги перед кабінетами лікарів, запитує маму:
– Ну ми у справі прийшли, а всі ці діти погано себе поводили, і їх привели укольчик зробити, так?
***
Назарчик разом із молодшим братиком Андрійком сидять і їдять кукурудзяні палички. Поки Андійко з’їсть одну-дві, Назарчик уже декілька штук схрумає, і все на братика позирає, а потім відсуває палички і каже:
– Андрійко, досить. Ти вже й так багато з’їв, а вони ж солодкі. У тебе лише п’ять зубів, і ті зіпсуєш.
***
У Назарчика день народження. Батьки подарували йому диван, бабуся з дідусем – одяг. Хлопчик усе приміряв, на дивані полежав, посидів і каже ображено:
– Це все добре, згодиться! Але у твоєї дитини, мамо, сьогодні день народження, і не має для мене жодного подарунка!
Вероніка Терещенко, 4 роки, с. Терноватка, Харківська обл.
Питаю Вероніку, як справи в дитячому садку. Розповідає:
– Мене сьогодні вихователька лаяла.
– За що? Ти погано поводилась?
– Ні, добре. Просто, коли всі малювали, я тихенько на столі стрибала.
***
Якось Вероніка прийшла до нас в гості і вперше побачила жуків, які повзали подвір’ям. Каже:
– Бабусю! Мухи повзають.
Я виправляю:
– Не мухи, а жуки.
Увечері розповідає татові:
– А в бабусі вдома МУЖИКИ повзали!
***
- Мамо, нумо бавитися.
– Гаразд, а в що бавитимемося?
– У бігаючі кубики.
– А це як?
– Береш кубик і бігаєш!
***
Уранці Вероніка турботливо запитує маму:
– Мамо, в тебе спинка не болить?
Мама розчулено:
– Ні, доцю, не болить…
– Тоді посади мене на спину і покатай!
***
Літо. Вероніка прийшла в гості до дідуся. Той граблями борознить город.
– А що це в тебе? – запитує онука.
– Граблі.
– А є ще граблі?
– Є, а навіщо тобі?
– Буду грабити.
***
Мамо! Як мені твоя шуба подобається! Вона тобі личить: ти в ній на вівчарку схожа!
***
Мама Вероніки сушить волосся феном:
– Мамо, а ти вже пропилососилась?
В. Терещенко, бабуся, с. Терноватка, Харківська обл.
Отит найчастіше з’являється в немовлят
У холодну пору року зростає кількість хворих на отит – запалення середнього вуха, яке найчастіше виникає внаслідок респіраторних вірусних інфекцій. Про те, як уберегти свого малюка від ускладнень отиту та що робити, щоб запобігти цьому захворюванню, спілкуємося з кандидатом медичних наук, лікарем-педіатром вищої категорії, завідувачем відділення молодшого дитинства Ужгородської міської дитячої клінічної лікарні (Ужг МДКЛ), асистентом кафедри охорони материнства та дитинства факультету післядипломної освіти УжНУ, приватним педіатром Андріяною Янковською.
– Лікарю, що зазвичай провокує виникнення отиту і які найпоширеніші симптоми захворювання?
– Отит – це запалення середнього вуха (барабанної порожнини, в середині якої містяться звукові кісточки), – розповідає Андріяна Янковська. – Нормальна робота середнього вуха можлива лише тоді, коли тиск у барабанній порожнині дорівнює атмосферному. Лише за цих умов бувають адекватні коливання кісточок і барабанної перетинки. Належний рівень тиску існує завдяки особливому каналу – євстахієвій трубі, яка з’єднує глотку та барабанну порожнину. Під час ковтання труба відкривається, середнє вухо вентилюється, і тиск у ньому вирівнюється. Отит – це наслідок зміни тиску в барабанній порожнині.
Майже завжди ця недуга виникає як ускладнення запального процесу носоглотки, насамперед гострої респіраторно-вірусної інфекції, коли порушується прохідність євстахієвої труби. Отит виникає в дітей частіше, ніж у дорослих, оскільки малюки частіше хворіють на застудні та вірусні захворювання, більше плачуть і активно шморгають носом. Часто причиною отиту стають аденоїди, які стискають євстахієву трубу.
Симптоми захворювання зазвичай такі: підвищення температури, яку може супроводжувати загальна слабкість, нездужання, озноб. Рівень температури вказує на важкість процесу захворювання. Загальний стан завжди перебуває у прямій залежності від гарячки: порушується сон, апетит. Біль у вусі може бути відчутним або виявлятися спершу лише періодичними поколюваннями, відчуттям повноти й тиску у вусі. Через декілька годин від початку захворювання розвивається сильний біль, ніби у вусі стріляє, свердлить, пульсує, який часто віддає у відповідну половину голови. Біль періодично вщухає, особливо вдень, а потім, увечері, знову відновлюється з тією ж силою, позбавляючи хворого сну. Відчуття закладення, шум у вусі є обов’язковими симптомами отиту. Що стосується симптоматики в немовлят, то це різкий неспокій, плач, який посилюється під час смоктання, відмова від їжі, часті пробудження вночі, гарячка, при цьому можливі виділення з вуха.
– А які дітки найбільше схильні до цього захворювання?
– Найчастіше захворювання розвивається в немовлят. Чому? Бо через те, що вони постійно перебувають у горизонтальному положенні, в слухову трубку легко перетікає слиз. Щоб цього уникнути, годуйте дитину, тримаючи її в напіввертикальному положенні й, узагалі, частіше тримайте малюка у вертикальному положенні, особливо під час захворювання. Нежить малюка в разі ГРВЗ стає причиною частого зригування і навіть блювання – під час цього потрібно трохи нахиляти дитину, щоби уникнути потрапляння блювотних мас у носоглотку й порожнину середнього вуха.
У старших дітей запалення середнього вуха теж трапляється доволі часто. Цьому сприяють усі захворювання, в разі яких ускладнене носове дихання (гайморит, аденоїди, нежить), слабкий імунітет дитячого організму.
– Що мають робити мами, якщо запідозрили в малюка отит?
– Дитину якомога швидше повинен оглянути педіатр або лор. Це дасть змогу уникнути ускладнень, тобто запобігти іншим захворюванням. Гострого отиту можна ефективно позбутися за допомогою консервативного лікування – прийому антибіотиків упродовж п’яти-семи днів, паралельного лікування носоглотки, застосування вушних крапель. У разі будь-якого захворювання вух не можна лікуватися самостійно, а також самотужки намагатися усунути симптоми недуги, адже це може ускладнити його правильну діагностику.
Дуже важливо, щоб у дитини минув нежить: він є основною причиною виникнення дитячого отиту. Прості вушні краплі в лікуванні отиту допомогти не здатні. Вони можуть зняти біль завдяки тому, що містять знеболювальні засоби, насправді ж крапель, доволі ефективних для боротьби із захворюванням, поки що не існує. До того ж використання крапель може бути небезпечним, адже визначити, чи пошкоджена барабанна перетинка у вусі, може лише лікар. У разі її пошкодження краплі можуть потрапити в порожнину середнього вуха, вразити слуховий нерв, завдати шкоди слуховим кісточкам і, як наслідок, стати причиною погіршення слуху назавжди.
І пам’ятайте: запобігти недузі значно легше, ніж потім лікувати її. Частіше перевертайте дитину, в разі застуди очищуйте ніс і носоглотку малюка від слизу. Якщо у вашого чада виявили аденоїди, і воно часто хворіє на отит, їх краще видалити.
Після перенесеного отиту якийсь час не можна плавати, також потрібно стежити за тим, щоб у вухо не потрапляла вода. У холодну пору року обов’язково треба носити шапку.
У разі нежитю стежити, щоб дитина не сякалась обома ніздрями одночасно. Потрібно сякатися за чергою з кожної ніздрі, не дуже сильно, інакше гній із носоглотки перетече в слухову трубу. Не кладіть малюка відразу ж після годування на бік, потримайте його декілька хвилин у вертикальному положенні.
Якщо ви підозрюєте, що в дитини отит, у жодному разі не промивайте їй носа. Потрібно відсмоктувати слиз за допомогою груші, обережно, щоб слиз не перетік у слухову трубу й не виник крововилив у барабанну порожнину. Спеціальних способів профілактики отиту не існує. Треба проводити загальну профілактику ГРВІ, вакцинацію, годувати грудним молоком.
Якщо лікар перебуває далеко і немає змоги показати йому малюка, в разі виникнення симптомів гострого отиту в ніс потрібно закапати краплі, які сприяють звуженню судин. У вухо дитині можна ввести турунду (ватний валик), змочену борним спиртом. Угамувати біль можна парацетамолом, ібуфеном. І як би далеко не перебував від вас лікар, ви повинні викликати його в разі виникнення симптомів гострого отиту!
– А що порадите батькам, аби зміцнити дитячий імунітет?
- Кожна мама мріє оточити дитину високою стіною, яка захистила б її від інфекцій. Щоб побудувати таку “фортецю”, зміцнюйте захисну систему дитини всіма доступними засобами. Але не купуйте препаратів для зміцнення імунітету самостійно. Особливо це стосується дітей, які не досягли річного віку. Не поспішайте відмовлятися від грудного вигодовування. Імунітет дітей “штучників” набагато слабший. Загартовуйте малюка. Проводьте з дитиною більше часу на відкритому повітрі, привчайте малюка до рухливих ігор. Дотримуйтеся режиму дня. Одним із важливих чинників зміцнення імунітету є здорове харчування.
Легкі застуди зміцнюють дитячий організм! Тому діти навіть зобов’язані хворіти. Основне, щоб недовго і без ускладнень. І не забувайте про щеплення!
Зоряна ГРАБАР
Казка про пригоди насінинки
Жила-була одна маленька насінинка. Вона добре не знала, як з’явилась на світ. Пам’ятала лише, як прокинулась, наче від довгого сну, на м’якенькій подушечці кульбабки. Спершу насінинка була маленькою і зовсім беззахисною, але потроху підростала і міцніла. Їй було весело проводити дні разом із такими ж насінинками як вона. Удень їх пестило сонечко, а коли холоднішало чи збиралось на дощ, квітка закривалася, отож насінинка не знала нічого про негоду, холод, та й про той великий світ, який її оточував, вона теж нічого не знала. Вона ніколи не бачила навіть галявинки, на якій росла кульбабка. Декілька листочків, кілька травинок і синє небо над головою – ото й увесь її світ. Світ, який вона знала і любила.
Щоправда, інколи вітерець розповідав насінинкам, що насправді світ дуже великий, що на ньому живуть й інші насінинки та квіти, але вони не надто йому вірили. Зрідка на кульбабку сідав і красень метелик, який любив побалакати. Він теж розповідав дивовижні речі про те, що був колись гидкою гусеницею, а потім перетворився на лялечку у твердому коконі, і всі думали, що він помер, але він народився вдруге з такими пречудовими крильцями і тепер гарніший за найкращі квіти. Метелик переконував насінинок, що вони з часом теж можуть змінитись і стати не схожими на себе теперішніх, але вони лише сміялись. Та минав час, і у нашої насінинки та в її подружок справді з’явився симпатичний білявий чубчик, схожий на парашутик.
– Незабаром ви помандруєте разом зі мною, – радісно скрикнув вітерець, зауваживши цю зміну.
– Ні, ми нікуди не полетимо, ми боїмось, ми загинемо, ми помремо, – залементували насінинки. Але вітерець лише весело засміявся у відповідь:
– Світ чудовий, і ви ще мені дякуватимете.
Та насінинки вперто не хотіли нікуди летіти, їм було добре вдома, і лише наша насінинка, яка була дуже допитливою, таки наважилась визирнути назовні. Її відразу ж підхопив вітерець і поніс угору, все вище і вище…
– Бідолашна наша сестричка, – плакали інші насінинки. – Вона пропала назавжди, вона померла.
Насінинки не знали, що насправді сталось із їхньою сестричкою, а те, чого ми не знаємо, часто лякає. Тепер вони ще боялись, що вітер теж їх підхопить і понесе кудись, що вони помруть, хоча насправді їх чекали захопливі мандри.
А наша насінинка здивовано, із захопленням роздивлялась навколо. Вона з’ясувала, що вітерець мав слушність: світ великий і прекрасний. Насінинка побачила багато цікавого, дізналась стільки нового, а коли втомилась мандрувати, зачепилась за листя шипшинового куща і потоваришувала з ягідками. Вони були ще маленькі та зовсім зелені й ніколи ніде не бували, вони з таким захопленням слухали розповіді насінинки, хоча вважали їх звичайними казками. А надворі все холоднішало, наближалась осінь, ягідки підростали і вже починали червоніти. Білий чубчик нашої насінинки вже геть пошарпався і став малим і сірим. Ночами вона мерзла і не мала сил більше мандрувати, їй хотілось спокою і затишку, і насінинка все частіше згадувала, як добре їй було жити в кульбабці разом із сестричками. Якось дощ падав декілька днів поспіль, і одного разу ягідки, прокинувшись, побачили, що насінинку змила велика холодна дощова крапля.
– Вона померла, її більше не буде, бідолашна наша насінинка. Вона була вже така стара і квола, і так мерзла. Нам дуже її бракуватиме, – плакали ягідки.
Вони не знали, що насправді сталось із насінинкою, а те, чого ми не знаємо, часто лякає.
А насінинка впала на землю, вона і справді дуже замерзла, тож навіть зраділа, коли на неї впало декілька листочків, а потім навіть грудка землі. Їй стало тепло і спокійно. Навколо було тихо-тихо. І насінинка задрімала. Вона лежала нерухомо, і здавалось, що вона й справді померла. Так минула зима. А коли пригріло сонечко, насінинка прокинулась і випустила маленький паросток, який потягся вгору і незабаром побачив сонечко.
– Я стала кульбабкою, – радісно засміялась насінинка. – Який дивовижний світ і скільки в ньому невідомого і незбагненного! Час готуватись до нових пригод. Не знаю, що чекає мене попереду, але тепер я вже не боятимусь того, що не знаю.
І наостанок, страх смерті в дітей не обов’язково провокує чиясь смерть. Причиною можуть стати розмови про кінець світу, про календар майя, про те, що астероїд може впасти на Землю, чи про погану екологію. А тому слідкуйте про що говорите, коли маєте поряд малого уважного слухача.
Наталя КОВАЛЬ
Складна розмова, або Як говорити з дітьми про смерть
Малюків недаремно називають “чомучками”. Їх цікавить усе. А часом своїми запитаннями вони заганяють нас у безвихідь. Особливо важко знайти правильну відповідь на запитання, яке рано чи пізно чують усі батьки: “Мамо, а чому люди вмирають?” і “Мамо, а я теж колись помру?” Втім, навіть якщо дитина не поставила вам такого запитання, то це ще не означає, що воно її не хвилює. На жаль, більшість батьків не готові до такої розмови. Хоча неправильна відповідь або ігнорування проблеми може стати причиною дитячих неврозів і нав’язливого страху смерті.
Коли виникає запитання?
Інтерес до такого явища, як смерть, не з’являється в дитини нізвідки. Зазвичай цьому передує втрата когось із близьких або знайомих. Але малюк може просто побачити собаку, яку збила машина, чи звернути увагу на сцену у фільмі… Найчастіше це відбувається у віці три-п’ять років. Саме в цей час малюк починає усвідомлювати, що все живе вмирає.
Дуже важливо зрозуміти, що саме спонукало дитину до такої розмови. Якщо це втрата когось близького, яку малюк переживає важко, потрібно так побудувати розмову, щоб не травмувати дитячої психіки зайвими подробицями. Ваша мета – заспокоїти, розповісти про смерть як про позбавлення від хвороби (якщо померлий чоловік хворів) чи як про логічне закінчення щасливого життя (якщо померла літня людина). Тож треба зорієнтуватися, залежно від ситуації. Якщо ж малюк запитує з цікавості, можливо, його задовольнить загальна відповідь, а докладніше до цієї теми можна повернутися, коли він підросте.
Навіщо розповідати малюку про смерть?
А справді, навіщо? Можливо, краще, щоб іще декілька років він пожив безтурботно, не замислюючись над такими речами. Якщо побачите під час прогулянки мертву пташку, можна сказати, що вона втомилась і спить, а дідусь, який помер нещодавно, просто поїхав за кордон на лікування. Можна, та чи потрібно… Якщо дитина зрозуміє, що ви обманюєте, то почне нервуватись, намагатиметься з’ясувати все самостійно і ще більше налякається.
Окрім того, як це не парадоксально на перший погляд, страх смерті потрібний дитині. Він вмикає механізм самозбереження. Знаючи, що життя не вічне, що від деяких речей люди вмирають, малюк замислюватиметься над наслідками своїх вчинків і над можливою небезпекою.
Не ухиляйтесь від розмови
Якщо дитина запитує про смерть – значить це її хвилює і вона готова почути відповідь. Якщо запитання застало вас зненацька і ви не готові дати відповідь, спробуйте відтермінувати розмову (“Ми неодмінно поговоримо про це, але після прогулянки”), АЛЕ НЕНАДОВГО. Бо за час, поки ви “готуєтесь”, малюк може сам собі понавигадувати таких відповідей або нафантазувати такого, що ніякі розмови не переконають і не заспокоять його, особливо, якщо він зауважить, що ви розгубились чи налякались. Побачивши мамин страх, дитина може вирішити, що і їй потрібно боятися.
Говоріть чесно
Розкажіть усе, як є. Що рано чи пізно вмирає кожен, що коли-небудь умре і мама, і тато, і сама дитина. Але наголосіть, що, найімовірніше, це станеться ще нескоро.
Розповідь може буде приблизно такою: “Спочатку ти підеш до школи і там навчатимешся довго-довго, значно довше, ніж ти вже прожив. Потім, мабуть, вступиш до інституту, а там теж потрібно довго навчатись. А може, ти підеш одразу працювати, ти дорослішатимеш, а на це теж потрібно багато часу. Станеш високим, як тато, закохаєшся, одружишся. А перед тим, як одружитися, ви зустрічатиметесь, також довго, щоб добре вивчити одне одно. Потім нарешті ви одружитесь. Від так у вас народяться дітки. Вони знову ж таки будуть довго-довго рости. Ви їздитимете відпочивати, вони ходитимуть у дитячий садочок, і ти з ними бавитимешся. А потім вони підуть до школи. А тоді у вас народяться онуки. Дивись, у нас з татом ще онуків немає, і нам ще довго-довго на них чекати, а тобі ще довше. І тільки потім, коли ти будеш уже зовсім-зовсім старенький, через багато-багато років, коли ти станеш таким старенькими, як сусідський дідусь (або бабуся – наведіть приклад дуже старенької людини, яку дитинча знає чи бачило в кіно), ось тоді життя й закінчиться. Але цього не треба боятися. Це станеться ще дуже і дуже нескоро…”
Отже, стрижнем розмови має стати те, що попереду ще багато-багато років ЖИТТЯ, саме про це говоріть довго, а тоді коротко скажіть про смерть.
Не приховуйте від дитини, що інколи трапляється так, що вмирають і молоді люди від хвороб або від нещасних випадків. Заодно наголосіть, що треба себе берегти, лікуватися, коли захворієш, і бути обережним. Тут можете відразу перевести розмову на мультфільми, щоб трішки розрядити атмосферу. До прикладу, поясніть, що це лише в мультфільмах Джері може запхати хвіст багатостраждального Тома в тостер чи дати йому проковтнути вибухівку, а Том уже за хвилину як ні в чому не бувало й далі ганяється за капосним мишеням. У реальному житті такого не буває, і це небезпечно. Тому варто бути обачним і зважати на себе та інших.
Говоріть доступно
Розповідайте просто і зрозуміло. Не вдавайтеся до зайвих фізіологічних подробиць. Якщо дитині це буде цікаво, вона перепитає сама. Якщо ви вірите в Бога, то саме час пояснити синові чи дочці, що вмирає лише тіло, бо душа безсмертна. Коли людина вже старенька, то вона втомлена, її все болить. І вона помирає. Тіло кладуть у домовину й ховають на кладовищі. На могилі садять квіти, світять свічечки, а душа людини продовжує своє існування. Вона йде до Бога (чи стає зірочкою або живе на хмаринці, живе в нашому серці, можете використати ту версію, яка відповідає вашим релігійним переконанням), де їй дуже добре, і звідти продовжує посилати нам свою любов.
Придумайте історію, яка буде зрозуміла дитині, яка заспокоїть її, але при цьому намагайтесь не занадто давати волю фантазії і не вигадувати того, що не існує. До прикладу, не гарантуйте, що хтось із померлих рідних обов’язково насниться малюкові. Постарайтеся, щоб дитина ставилась до смерті як до природного процесу, пов’язаного не з болем і стражданнями, а з початком іншого існування, кращого і вищого. Ще раз нагадаю, акцентуйте увагу малюка на тому, що, перш аніж померти, він проживе довго і щасливо, що ви ще довго-довго будете разом.
Іще одна серія запитань дитини, очевидно, буде пов’язана з ритуалом похорону. Постарайтеся так само повно і доступно розповісти, як усе відбувається, пояснити, що люди плачуть не тому, що їм шкода померлого, а тому, що сумують, що більше не побачать його. Можливо, незайвим буде зазначити, що в деяких країнах похорон – це свято, на якому всі радіють і веселяться.
Як не треба розповідати?
- Оманливо-заспокійливо. Не можна говорити дитині: “Ти ніколи не помреш” або “Ти виростеш і придумаєш ліки проти смерті”.
- Не потрібно використовувати метафори, на кшталт “пішов від нас”, “заснув вічним сном”. Дитина сприйме ці слова буквально і потім боятиметься розлук (якщо дідусь пішов від нас і не повернувся, то мама, йдучи, теж може не повернутися) або боятиметься засинати, тому що в неї з’явиться страх не прокинутися. Водночас грамотно підібрані порівняння іноді допомагають малюкові легше усвідомити, що відбувається. Можететакож придумати гарні легенди, до прикладу, що, коли на небі з’являється веселка, це нам усміхається бабуся, а от зірочка – це дідусева любов.
Будьте готові до того, що після розмови поведінка дитини може змінитись, що вона ще довго може щось уточнювати. Що бавитиметься в похорони, особливо, якщо на ньому побувала. Може запитувати: “А від цієї ранки можна померти? А якщо тато застудився, то він помре?” Не смійтеся і не сваріть малюка, навіть якщо його запитання вас уже дратують. Краще використайте ці розпитування з користю, відповідайте порівнюючи: “Від того, що ти стрибнув із табуретки, ти не помреш. Але от якщо вистрибнеш із вікна, то вже точно помреш. Тому ніколи не залазь на підвіконня!”
Уважно стежте за поведінкою свого чада. Якщо малюк боїться засинати, замкнувся в собі, погано спить уночі – значить його й далі щось тривожить. Поспілкуйтесь із дитиною ще раз. Дуже часто допомагає під час таких розмов казкотерапія. Можливо, вам стане у пригоді ось така казочка про пригоди насінинки.
Торт “Машинка”
- Спечіть чи купіть три бісквітних коржі (можна спекти одразу високий бісквіт і розрізати його на три частини).
Один із можливих рецептів:
Склад: 4 яйця, неповна склянка цукру, пакетик ванільного цукру, склянка борошна, чайна ложка порошку до випічки, потерта лимонна цедра, 4 ст. л. олії.
Приготування. Білки відділити від жовтків, додати щіпочку солі й ретельно збити до утворення густої піни. Потім додати цукор і знову старанно збити. Додати олію, жовтки, лимонну цедру, акуратно перемішати, додати просіяне борошно з порошком до випічки. Акуратно перемішати, вилити у змащену маслом та посипану борошном форму і поставити в нагріту духовку.
- Приготуйте сметанковий чи сирний крем. Розділіть на дві частини. До однієї (меншої) додайте кольорове желе або трішки морквяного (чорничного, смородинового…) соку. Але пам’ятайте, що крем має бути густим. Поставте його на декілька хвилин у холодильник.
- Відріжте з кожного боку коржів рівні півкола. Перемажте все білим кремом. До речі, для перемащування коржів можна використати й інший крем, які люблять ваші дітлахи.
- Поставте перемащені, склеєні половинки на основу. За допомогою кольорового та білого крему “замаскуйте” все під машину. Якщо перехід надто різкий, можна подрібнити печиво на кшталт “До кави”, перемішати його з кремом і викласти на боки.
- Колеса та фари можна зробити з готових магазинних льодяників чи з мармеладу. Пасажирів теж. Можна вирізати фото іменинника і приклеїти до торта чи попросити дитину намалювати обличчя.
Сподіваюсь, що вам теж є чим похвалитись, пишіть, надсилайте фото своїх маленьких кухарів та страв, а також діліться досвідом кухонних уроків.
Марія МАКСИМ’ЯК
Вітрильники із желе
Нам знадобляться декілька гарних великих апельсинів, пакетик вашого улюбленого желе, а також зубочистки, кольоровий папір та ножиці.
Вирізаємо разом із малюком з кольорового паперу декілька трикутників. Наприклад, він блакитного кольору, а ви помаранчевого. Не забудьте при цьому декілька разів повторити дитині, що його трикутнички блакитні, а ваші – помаранчеві. (Наступного разу його вітрила можуть бути трикутні, а ви вирізатимете, наприклад, квадратні). Попросіть дитину поскладати окремо його вітрила і ваші, зверніть її увагу на те, чим вони відрізняються (кольором) і чим схожі (за формою).
Розведіть желе відповідно до інструкції (краще робіть це самі, бо зазвичай потрібно заливати його окропом) і поставте, щоб охололо (бажано так, щоб дитина не могла його дістати та попектись).
Помийте апельсини, розріжте навпіл, виберіть серединки. (Дитина може помити фрукти і вибирати ложечкою м’якоть.)
Залийте шкірки апельсинів охололим желе, яке вже почало ледь гуснути, та поставте їх у холодильник. Дитина вам має допомагати. Якщо шкірки із желе нестійкі, можна покласти їх на порожні горнятка чи склянки.
Наколіть паперові вітрила на зубочистки.
Коли желе застигне, ножем, змоченим у гарячій воді, розріжте апельсинові шкірки із желе навпіл і доручіть дитині вставити вітрила. Попросіть її поставити окремо (парами, через один, завдання варіюйте залежно від власної фантазії та настрою малюка) кораблі з блакитними та помаранчевими вітрилами.
Разом наведіть лад у кухні. Похваліть помічника. І запрошуйте гостей до столу.
Можна ще також зробити для човників море (залийте желе у велику пласку посудину) з айсбергами (викладіть невеличкі горбики з морозива). Зверху розмістіть вітрильники.
Повірте моєму досвіду, ви з малюком усе з’їсте миттєво!
Готуємо разом, або Кухонні уроки
“Не заважай! Іди побався!” Як часто ми говоримо ці слова дітям, коли пораємось у кухні, а малюки наполегливо прагнуть нам допомогти! Щоб швидше впоратися й уберегти улюблене чадо від опіків та травм, ми не менш наполегливо випроваджуємо їх за межі кухонного царства. І часто досягаємо таких успіхів, що “загнати” їх потім назад просто неможливо.
Усіляко підтримуйте природне бажання малюка допомогти вам у захопливому процесі приготування їжі. Що б ви не готували, що б не робили в кухні, для малюка завжди можна знайти якесь доступне за віком заняття: помити овочі, почистити варені яйця і картоплю, прикрасити салат або бутерброди, а можливо, йому вже можна доручити й таку відповідальну справу, як нарізати овочі чи хліб. Бо хіба зіпсований шматок тіста, одяг із плямами чи брудна підлога – така вже велика плата за щасливі дитячі оченята та випнуті від гордості груди.
Крім того, залучаючи малюка до процесу готування, ми одразу вбиваємо декілька зайців: готуємо собі помічника, даємо малюкові зрозуміти його значущість і потрібність, навчаємо його самостійності й акуратності, а також вчимо МИСЛИТИ, МАЛЮВАТИ, РАХУВАТИ, ЛОГІЧНО МИСЛИТИ, СТЕЖИТИ ЗА ЧАСОМ, і ще багато-багато інший речей та навичок може отримати дитина під час спільного приготування сімейної трапези.
Та щоб усе минуло добре і принесло всім задоволення, потрібно:
- пояснити малюкові правила поведінки в кухні і стежити за їх суворим дотриманням. Кухня – не місце для біганини та пустощів, тут дуже багато небезпечних предметів;
- купити чи пошити для маленького кухаря персональний фартух (найкраще із церати);
- прибирати разом із дитиною після закінчення роботи. До речі, зазвичай діти миють посуд із задоволенням;
- не сварити дитину і не глузувати з неї, якщо їй щось не вдається;
- не давати занадто багато порад одразу;
- не залишати дитину без догляду;
- спілкуватись.
Мабуть, найпростіше, що може приготувати дитина, – це канапки. Всі потрібні інгредієнти ви спершу можете нарізати самі, а малюкові довірити розкласти продукти на скибці хліба так, як підказує його фантазія. Думаю, що тут конкретних порад вам давати не треба. Впевнена, що дитина сама впорається.
А я пропоную вам декілька страв до святкового столу, які ви можете приготувати з малюком, наприклад, для дитячого свята.
Коли не думати про наслідки
Нещодавно до правоохоронців звернувся директор однієї зі шкіл міста Ковеля. Він повідомив, що колишній учень його школи побив вікна у класі, в якому учні саме складали іспит.
За підозрою у скоєнні хуліганства правоохоронці затримали 18-річного жителя Ковеляна Олександра М. Хлопець раніше не привертав увагу міліціонерів. Як згодом виявилося, на протиправний вчинок його підштовхнув друг, який складав екзамен. Олександр мав відволікти увагу вчителів: хлопці сподівалися, що в них з’явиться нагода списати невивчений матеріал.
Наразі місцевого шибеника відпустили додому. За необдуманий вчинок сина нестимуть адміністративну відповідальність батьки.
Наталя КОВАЛЬ
Захищайте дітей
Дозволяючи дітям пізнати, що таке поразка, захищайте їх від несправедливості. Ось яким прикладом із власного досвіду поділився батько дев’ятирічної Оксанки. У класі проводили конкурс-виставку дитячих малюнків, переможець мав отримати цінний подарунок. Оксанка готувала роботу декілька днів, а потім, горда, понесла її до школи. Але додому повернулась у сльозах. Як дівчинка з’ясувала у школі, всім решта дітям малювати допомагали батьки або навіть просто малювали за них. А тому на Оксанчину роботу вчителька навіть не звернула уваги. Погодьтесь, це було щось значно гірше за поразку.
Батько пішов до школи і поговорив із вчителькою, зателефонував іншим батькам. Разом вирішили, що малюнки на конкурс діти готуватимуть у школі. Оксанка так і не стала переможцем, але справедливість було відновлено, тож вона гідно прийняла програш.
І наостанок, будьте послідовними у своїх вчинках. Слова підтверджуйте діями. Бо не словами ми виховуємо дітей, а власним життям. Якщо хочете, щоб діти поважали вас, поважайте їх і їхні рішення.
Особливо, коли не йдеться про глобальні речі. Дозвольте їм піти з дому без парасолі чи одягнути на шкільний ранок ту сукню, яку хочуть вони. І навіть якщо це буде помилкою і вони змокнуть до нитки чи почуватимуться незручно, ви все одно виграєте. Бо ви таки мали рацію. І якщо вам вистачить тактовності промовчати про це, дитина сама пошкодує, що не послухала батьків, і наступного разу вже прислухається до вашої поради. Якщо ж дощ так і не впаде, а сукня і справді підібрана вдало, дитина теж буде вдячна вам за те, що ви дозволили їй обирати самостійно.
Не можна поступатись лише тоді, коли йдеться про принципові речі або про безпеку дитини, – тут ви маєте виявити тверду батьківську волю, щоб дитина не припустилась помилок, які неможливо виправити.
Поразка – гарний учитель
Не оберігайте дітей від поразок. Це також школа, її уроки дуже болючі, зате вони пробуджують силу духу, хоча й зачіпають дитяче самолюбство. Підтримайте дитину, наведіть приклад із власного життя чи із життя інших людей, але не обдурюйте, не змінюйте правил, дайте пізнати їй щось нове. І не звинувачуйте себе за те, що не вберегли дитину від поразки: негативний досвід теж вельми цінний.
Коли моя донька сказала, що перестане займатись легкою атлетикою, бо на змаганнях прибігла останньою на всіх дистанціях, я розповіла їй про Вільму Рудольф. Унаслідок перенесеної в дитинстві хвороби дівчинці паралізувало ліву ногу. Всі лікарі стверджували, що вона зможе ходити лише тоді, коли нога буде затиснена спеціальними металевими скобами. Та дівчинка в дев’ять років зняла їх і зробила перший самостійний крок, а через чотири роки почала бігати. Потім, у 13 років, вона вперше взяла участь у шкільних змаганнях: дівчинка прибігала останньою, і не просто останньою, вона набагато відставала від усіх. Але тренування і віра в себе зробили свою справу, Вільма почала перемагати. Коли дівчина вступила до університету, на її силу духу, віру та працелюбність звернув увагу відомий тренер, і колишня дитина-каліка стала олімпійською чемпіонкою в забігах на 100 і 200 метрів. А коли Вільма мала бігти фінішний відрізок естафети, то під час передавання естафетної палички випустила її з рук. І хоча її суперниця стартувала першою, Вільма все одно перемогла в цьому забігу.
– І знаєш, – додала я, – можливо, Бог послав тобі це випробування, щоб ти зрозуміла, як почуваються ті, хто через якісь обставини чи через нестачу здібностей програє, щоб ти могла їх підтримати і допомогти (донька була найкращою ученицею у класі й солісткою шкільного ансамблю). Лариса не стала першокласною легкоатлеткою, хоча в неї були й перемоги, до того ж останньою вона фінішувала після цього лише двічі. Але я бачила, як вона щоразу намагалась підбадьорити тих, хто долав дистанцію останнім.
Усі вчинки мають наслідки
На одному із занять у центрі “Родина” ми з батьками дійшли висновку, що просто зобов’язані любити дитину настільки, щоб дати їй змогу помилятись та відповідати за свої вчинки.
Для таких уроків не потрібні надзвичайні випадки. Нагоди трапляються щодня.
От тільки вчора моя донька, яка пізно повернулась із репетиції до виступу в хореографічній школі, попросила мене о 9-й годині вечора допомогти їй заповнити словник з англійської мови. Потрібно було знайти та виписати транскрипції до трьох десятків слів. Я розуміла, що вона втомлена, а робота механічна, а тому погодилась це зробити. Та попросила доньку сісти за інші уроки, щоб вчасно лягти спати. Коли я через декілька хвилин зазирнула до її кімнати, то побачила, що вона теревенить по телефону з подружкою. Я знову попросила її взятись до уроків, але дівчинка продовжувала говорити. Зачекавши ще 10 хвилин, я принесла їй словник і чистий аркуш паперу та мовчки вийшла з кімнати.
Ще один приклад навів батько 14-річного Сергія. Коли увечері син попросив допомогти підготуватись до контрольної, батько залюбки погодився зробити це, коли повечеряє. Минула година, друга. А син усе сидів біля комп’ютера, бавлячись у якусь новітню “стрілялку”, і на всі батькові нагадування казав: “Зараз”. Коли вже близько 11-ї вечора він підійшов-таки до тата і попросив допомогти. Той йому відмовив.
Мама 13-річної Софійки віддала акваріум із рибками, який донька довго випрошувала, знайомим. Коли побачила, що дівчинка вже декілька днів не змінює воду і не годує рибок. Спершу мати робила це сама, а потім, попередивши доньку про наслідки, наважилась на рішучий крок, хоча знала, що на неї чекають докори і сльози дівчинки.
Батько школяра-другокласника відмовився принести йому до школи альбом з малювання, який хлопчик забув удома, тому що ввечері декілька разів просив сина скласти портфель і навіть пропонував свою допомогу.
Ви, мабуть, помітили, що всі ці уроки з негативними наслідками (бо в підсумку діти отримують “двійки” чи зауваження в щоденник) мають щось таке, що їх об’єднує. Батьки не просто відмовляються допомогти дітям, а є вагома причина, чому вони цього не роблять.
А тому до кожного випадку треба підходити по-особливому.
Мати 13-річної Катрусі відмовилась написати записку вчительці та вигадати якусь причину запізнення дочки, коли дівчинка чотири рази переплітала коси, щоб “виглядати краще, ніж Софія”, але іншого разу дозволила пропустити два перших уроки, коли дівчинка допомагала доглядати дітей сусідки, яка зламала ногу, і не встигла підготуватись до уроків.
Ми щодня мусимо показувати дітям, що їхні вчинки завжди мають наслідки. Позитивні чи негативні, але мають. Це один із найважливіших уроків, які вони мусять засвоїти.
От лише позавчора діти впрохали мене лягти пізно, бо дуже хотіли переглянути “Володаря перснів”. Наступного дня з ліжок вставали, постогнуючи та нарікаючи самі на себе. Молодший син навіть дорікнув мені за те, що ми так засиділись.
Любіть дитину настільки, щоб… дати їй помилятися
Усі ми, звичайно, прагнемо, щоб наші діти були щасливими, і задля цього готові йти навіть якщо не на будь-які, то принаймні на значні жертви. Проте захоплива, хоча й нелегка мандрівка, яка називається “батьківством”, вимагає від нас насамперед не жертв чи зречень, а любові. Та погодьтесь, любов теж буває різною і, як це не парадоксально, вбивчою також. Вам, мабуть, як і мені, відомі приклади сліпої чи деспотичної батьківської любові, які робили дітей нещасними. Батьківська любов має буди мудрою. А мудрість не з’являється одразу, вона приходить із досвідом, а тому від помилок не застрахований ніхто. Втім, хочу поділитись із вами гарною новиною. Помилки потрібні для того, щоб на них учитись.
Помилки вчать не лише дорослих – вони повинні стати вчителями і для дітей. І найкраще, якщо свій перший досвід таких уроків дитина отримає в батьківському домі, де її підтримають, зрозуміють і з любов’ю допоможуть засвоїти та пережити негативний досвід.
Пальчикові ігри до сімейної скарбнички
Сорока-ворона
Сорока-ворона кашку варила,
діток годувала.
(дорослий злегка лоскоче долоньку дитини, можна робити кругові рухи)
Цьому дала,
(масажує мізинчик дитини)
цьому дала,
(масажує безіменний пальчик)
цьому дала,
(масажує середній пальчик)
цьому дала,
(масажує вказівний пальчик)
а цьому не дала.
(масажує великий пальчик)
Бо він дров не рубав,
(загинає мізинчик)
Піч не топив,
(загинає безіменний)
Води не носив,
(загинає середній пальчик)
Діжі не місив.
(загинає вказівний пальчик).
Тобі (трясе великим пальцем) каші не дамо!
Гай-гай полетіли в гай. (дитина махає кистями, як крилами)
Моя родина
Знають всі, що в мене
Дружна є сім’я:
(дорослий масажує пальцем дитячу долоньку або лоскоче легенько)
Це моя бабуся,
(загинає великий палець)
Це дідусь,
(загинає вказівний палець)
Це тато,
(загинає середній палець)
Це мама,
(загинає безіменний палець)
Це я.
(загинає мізинчик)
І між нами сварок ніколи нема.
(розгинає всі пальчики)
Гроза
(для старших малюків, коли дитина вже може самостійно повторювати рухи за дорослим)
Краплі перші впали,
(злегка постукати двома пальцями кожної руки по столу)
Павуків перелякали.
(внутрішній бік долоні опущений;
пальці злегка зігнути і, перебираючи ними,
показати, як розбігаються павуки)
Дощик стукає сильніше,
(постукати по столу всіма пальцями обох рук)
Всі ховаймося скоріше.
(стиснути руку в кулачок).
Дощ полив як із відра,
(сильніше постукати по столу всіма пальцями обох рук)
Розбігаймось, дітвора.
(вказівний і середній пальці обох рук бігають по столу,
зображуючи чоловічків; інші пальці притиснуті до долоні).
В небі блискавки блищать,
(намалюйте пальцем у повітрі блискавку)
Грім сердито бубонить.
(барабанити кулаками, а потім поплескати в долоні)
Потім знов з-за хмари сонце
(підняти обидві руки з розімкненими пальцями)
Зазирнуло у віконце!
Вимовляти тексти пальчикових ігор дорослий повинен максимально виразно: то підвищуючи, то знижуючи голос, роблячи паузи, підкреслюючи окремі слова, а рухи виконувати синхронно з текстом або в паузах. Малюкам важко промовляти текст, їм достатньо виконувати рухи разом із дорослими або з його допомогою.
Про нашу Марічку
Стала Марічка (замість Марічки говоріть ім’я дитини)
Гостей скликати:
(загинайте за чергою пальчики дитини)
І, бабусю, прийди,
І, дідусю, прийди,
І ще, татко, прийди,
І, матусю, прийди,
І ти … (тут можна вставити будь-яке ім’я чи просто слово, до прикладу, кицюню, якщо вдома є кішка, чи Дмитрику, якщо так звати старшого братика) прийди.
Ну, будь ласочка! (Похитайте мізинчик, перш ніж загнути)
Стала Марічка (ім’я дитини)
Гостей частувати:
(Розгинайте кожен пальчик, натискаючи на подушечки)
І бабусі млинець,
Й дідусеві млинець,
Та ще й таткові млинець,
І матусі млинець.
А… –
Медове тістечко!
Стала (ім’я дитини)
Гостей проводжати:
(кожним пальчиком киваємо, наче робимо “па-па”)
Бабусю, бувай,
Дідусю, бувай,
І ти, татку, бувай!
І, матусю, бувай!
А ти, … ,
Побудь зі мною
Ще трішечки!
Пальчики-братики
Пальчик-хлопчик,
Де ти був?
З цим братиком
У ліс ходив.
З цим братиком
Борщ варив.
З цим братиком
Кашу їв.
З цим братиком
Пісні співав.
Наш хлопчик
(загинаємо пальчики за чергою)
Оцей пальчик – наш дідусь,
Оцей пальчик – баба,
Оцей пальчик – наш татусь,
Оцей пальчик – мама,
Оцей пальчик – хлопчик наш,
А зовуть його … !
А за допомогою наступної пальчикової гри можна робити масаж пальчиків на ніжках і рученятах зовсім маленької дитинки.
Масажуєте пальчики, починаючи від мізинчика, і промовляєте:
“Горошок, бобошок, тичка, пшеничка, а ти, старий бобище, марш за плотище (жартома “відриваємо” великий пальчик і викидаємо).
Ірина СКИТАЛІНСЬКА
Пальчикові ігри допомагають “розговорити” малюка
Молоді батьки зазвичай дуже ретельно і прискіпливо обирають брязкальця. Ще б пак, адже це перші іграшки малюка. А тому важливі й матеріал, із якого вони виготовлені, і фарби, і колір, і форма. І це правильно, та все ж, пропонуючи дитинці нову забавку, не варто забувати про те, що можна і треба (!) використовувати сторічний народний досвід. Адже пізнавати довколишній світ 3-4-місячний малюк починає через власне тіло, бавлячись своїми пальчиками, ручками, ніжками.
Розум дитини – на кінчиках пальців
Про те, що існує безпосередній зв’язок між тим, як дитинка рухає пальчиками, як у неї розвинена кисть, та тим, як вона мислить і розмовляє, китайські мудреці говорили ще у II тисячолiттi до нашої ери. Наш сучасник відомий педагог Василь Сухомлинський теж стверджував, що розум дитини перебуває на кінчиках її пальців. Пояснення цьому “феномену” просте – рука має найбільше “представництво” в корі головного мозку, а тому саме їй відведено важливу роль у формуванні головного мозку і становленню мови. Тобто що краще працюють пальці й уся кисть, то краще дитина говорить. Рухи пальцями допомагають зняти загальне напруження, а також розслаблюють губи, що сприяє поліпшенню вимови звуків, розвитку мовлення дитини.
Нині всім також відомо, що кожна півкуля мозку має свої завдання і функції: права відповідає за образне сприйняття, цілісність, просторове мислення, музику, цілісну картину світу, мислення аналогіями, символіку, синтез та інтуїцію, а ліва – за такі важливі речі, як мова, читання, письмо, підрахунок, здатність до математичних дій, залежність від часу, аналіз, інтелект . І для того, щоб мозок функціонував нормально, мусить існувати своєрідний “місток” між ними. Наскільки міцним буде цей “місточок”, наскільки швидко і часто ним зможуть рухатись нервові імпульси, залежить саме від того, як розвинена так звана дрібна моторика вашого малюка. Якщо ви хочете, щоб дитина добре розмовляла, швидко і легко вчилася, з раннього віку починайте розвивати її рученята: пальці та кисті.
Допоможуть вам у цьому пальчикові ігри. Щоб побавитись із дитинкою, вам не потрібно ані бігти до крамниці, ані готувати самому якісь спеціальні матеріали, потрібні лише бажання та гарний настрій. Візьміть малюка на коліна чи посадіть поруч, обійміть, візьміть його долоньку у свою і починайте.
Найкраще, якщо ви не тільки масажуватимете пальчики та долоньку, а перетворите масаж на справжнє дійство. За допомогою старої і доброї “Сороки-ворони” малюк не лише краще і швидше навчиться говорити, а й усвідомить глобальні правила людського життя.
АБВГДейка малюка
Шановні батьки
Якщо ви прагнете бачити своїх дітей веселими, добрими, мудрими, кмітливими і дуже розумними – передплатіть газету “АБВГДейка малюка”.
Наше видання допомагає дітям у всебічному розвитку, розвиває кмітливість, навички до малювання, навчає думати, читати. Ваші маленькі розумники будуть надзвичайно щасливі.
Передплатний індекс газети “АБГДейка малюка” – 68055.
Передплату можна оформити у кожному поштовому відділенні України.
Передплата онлайн тут: https://peredplata.ukrposhta.ua/
| АБВГДейка малюка. Індекс – 68055. Ігри, скоромовки, загадки, розмальовки, конкурси, призи. Газета, яка допоможе ваших дітям підготуватись до школи, розвинути свої здібності й стати допитливими і слухняними. Дуже цікава газета для малюків і їхніх батьків. Виходить щомісяця. |
Передплата онлайн тут: https://peredplata.ukrposhta.ua/
Термітова дієта
Розмовляв терміт з термітом:
– Їв я все за алфавітом:
Арки, арфи, абажури,
Бари, балки і бандури,
Віск, вугілля і вагони,
Гриз грант і грамофони,
Ґуму, ґудзики, ґринджоли,
Дрова, двері, діроколи,
Етажерки, етикетки,
Євробрус, євророзетки;
Жаб, жуків жував жирнючих,
Змій, звичайно ж, злих-презлющих –
Ич, а сам який худющий! –
Інтер’єри ідеальні
Їжакової їдальні,
Йогурти, йо-йо і йоржик,
Клей, кізяк, капусту, коржик,
Ліжка, ложки та лопати,
Маски, миски – малувато!
Наминав ножі та ноші,
Огірки та огорожі,
Парки, парти, пилорами,
Рахівниці, ручки, рами;
Смакував столи, скатерки,
Тюлі, тортівниці, тертки,
Умивальник з унітазом,
Фарфор із фаянсом разом.
Хрупав хрін (добрячу дозу!),
Цвяхи, цеглу, целюлозу,
Човен, чоботи і чашки.
Шахи шматував і шашки,
Ще – щітки, щоденник, щипці,
Юрту, юку – ту, при шибці,
Ядра, якорі та яхти…
– Ну, – спитав сусід, – і як ти?
– Ані раз не був я ситим.
– Ну, з таким-то апетитом
Мо’, шкідлива й справді є та
Рекламована дієта.
Плюнь на ту рекламу, друже,
Їж усе, бо схуд ти дуже!
Борис ЗАХОДЕР.
Переспівав С. Підлужний
Казочка про м’який знак
Цього літа вродило багато вишень, тож одного ранку Галка вирішила спекти булки. Вона підперезалася фартушком, пов’язала на голову квітчасту хустину і взялася до роботи. Найпершою це помітила сорока. Білобока була страшенною ледацюгою, але новини передавала найшвидше у лісі – про це знали всі. Тож за декілька хвилин звірята дізналися, що пополудні питимуть чай із смачними булочками. Всі дуже тішилися, адже Галка була вправною господинею (ви ж бо пам’ятаєте, що вона вже пригощала друзів смачними галушками).
Отож усі заметушилися. Горлиця нарвала Горішків, Качка принесла у дзьобі кетяг Калини, Мурашки зібрали М’яту до чаю, а Жук назбирав корисної Журавлини. Тільки Джміль ніяк не міг вирішити, що ж принести до святкового столу. Диню? Таж він не зрушить її з місця. Драже? Де ж його роздобудеш? Може, блискучий Диск, який хтось викинув на узліссі? А навіщо? Що ж робити? Думав він, думав і вирішив подарувати Галці Ь (М’який Знак). Адже він так схожий на крісельце – господині, мабуть, буде зручно на ньому сидіти. Прилетів на галяву, покружляв над пеньком і тільки хотів опуститися, та не втримав свою ношу – і М’який Знак упав просто на пень, на якому вже лежали гарячі рум’яні булочки.
Від несподіванки всі замовкли. На великому пеньку, де щойно лежали рум’яні БУЛКИ, нічого не було. Натомість у повітря здіймалися мильні БУЛЬКИ. Та друзі не засмутилися. Вони пили чай із М’ятою і Калиною, ласували Горішками та Журавлиною і дивувалися, яка ж важлива літера – М’який Знак, хоча з неї й не починається жодне слово.
Наталя Підлужна
Арифметична казочка
Жив у лісі Зайчик. І було йому дуже сумно та самотньо. Бо він був один маленький Зайчик в усьому великому лісі. (Малюнок зайця і поруч цифра 1)
Якось бігав Зайчик лісом і знайшов два гриби. (Малюнок двох грибів і цифра 2). Вони були дуже гарні й, мабуть, дуже смачні, але ж зайчики грибів не їдять. Сів наш Зайчик і задумався, а коли він думав, то завжди ворушив вушками, і вушок у нього було теж два, як і грибів. (Малюнок вушок і цифра 2).
Подумав наш пострибайчик, подумав і пригадав, що чув, начебто в сусідньому лісочку живуть два Їжачки, (малюнок їжачків і цифра 2) а от гриби там не ростуть. І вирішив Зайчик зірвати грибочки та віднести їжачкам – нехай поласують. (малюнок двох грибів і цифра 2 пунктиром, і напис: Намалюй цифру 2 суцільною лінією.)
А тим часом Їжачки саме готувалися пити чай. На Новий рік їм подарували три нових горнятка й три тарілочки (малюнок трьох горняток і цифра 3)(три тарілочки і цифра 3). Але Їжачків було лише двоє, а тому одне горнятко завжди залишалося самотньо стояти на полиці (горнятко на тарілочці і цифра 1). А ще у їжачків було три стільці (малюнок). І коли Їжачки сідали пити чай, один стілець завжди стояв порожній (малюнок) . А тому Їжачки часто сумували, бо хоча їх було двоє, але в них не було жодного друга.
Раптом у двері хатини постукали.
– Заходьте, – запросили їжачки, хоча й були дуже здивовані, адже нікого не чекали в гості.
Рипнули двері – й на порозі Їжачки побачили Зайчика, який тримав у лапках грибочки (цифра 2 біля неї напис Намалюй два грибочки, які приніс Зайчик). За хвилинку на столі стояло вже три горнятка й три тарілочки. А навколо стола стояло три стільці, й жоден не був вільним, бо на них сиділи аж три звірятка.
Отак Зайчик та Їжачки потоваришували.
А ми з тобою навчилися рахувати до трьох.
Батьківські збори
Шановні батьки! Ми дуже сподіваємося, що наше видання допоможе вам та вашим малюкам зробити перші кроки в країну знань без сліз і сварок та подарує чудові хвилини спілкування із дитиною. Вчіться не поспішаючи, не тільки вдома із ручкою чи олівцем у руці, а й на прогулянці в парку чи дорогою у гості. Наприклад, можна збудувати маленьку фортецю із снігу у формі літери О чи викласти букву А із шишок. Підтримуйте малюка та хваліть, повторюйте вже вивчене, а головне – вчіться граючись і використовуйте кожну хвилину, щоби чогось навчити вашого малюка. Віршики вчіть з дитиною напам’ять. Тестів у нас мало, найчастіше це завдання, де треба розмалювати чи домалювати, знайти відмінності чи пограти гру кидаючи кубик. Сподіваємось, що наша інформація вас зацікавила.
Тож успіхів вам і вашим діткам.