Жила-була одна маленька насінинка. Вона добре не знала, як з’явилась на світ. Пам’ятала лише, як прокинулась, наче від довгого сну, на м’якенькій подушечці кульбабки. Спершу насінинка була маленькою і зовсім беззахисною, але потроху підростала і міцніла. Їй було весело проводити дні разом із такими ж насінинками як вона. Удень їх пестило сонечко, а коли холоднішало чи збиралось на дощ, квітка закривалася, отож насінинка не знала нічого про негоду, холод, та й про той великий світ, який її оточував, вона теж нічого не знала. Вона ніколи не бачила навіть галявинки, на якій росла кульбабка. Декілька листочків, кілька травинок і синє небо над головою – ото й увесь її світ. Світ, який вона знала і любила.

Щоправда, інколи вітерець розповідав насінинкам, що насправді світ дуже великий, що на ньому живуть й інші насінинки та квіти, але вони не надто йому вірили. Зрідка на кульбабку сідав і красень метелик, який любив побалакати. Він теж розповідав дивовижні речі про те, що був колись гидкою гусеницею, а потім перетворився на лялечку у твердому коконі, і всі думали, що він помер, але він народився вдруге з такими пречудовими крильцями і тепер гарніший за найкращі квіти. Метелик переконував насінинок, що вони з часом теж можуть змінитись і стати не схожими на себе теперішніх, але вони лише сміялись. Та минав час, і у нашої насінинки та в її подружок справді з’явився симпатичний білявий чубчик, схожий на парашутик.

– Незабаром ви помандруєте разом зі мною, – радісно скрикнув вітерець, зауваживши цю зміну.

– Ні, ми нікуди не полетимо, ми боїмось, ми загинемо, ми помремо, – залементували насінинки. Але вітерець лише весело засміявся у відповідь:

– Світ чудовий, і ви ще мені дякуватимете.

Та насінинки вперто не хотіли нікуди летіти, їм було добре вдома, і лише наша насінинка, яка була дуже допитливою, таки наважилась визирнути назовні. Її відразу ж підхопив вітерець і поніс угору, все вище і вище…

– Бідолашна наша сестричка, – плакали інші насінинки. – Вона пропала назавжди, вона померла.

Насінинки не знали, що насправді сталось із їхньою сестричкою, а те, чого ми не знаємо, часто лякає. Тепер вони ще боялись, що вітер теж їх підхопить і понесе кудись, що вони помруть, хоча насправді їх чекали захопливі мандри.

А наша насінинка здивовано, із захопленням роздивлялась навколо. Вона з’ясувала, що вітерець мав слушність: світ великий і прекрасний. Насінинка побачила багато цікавого, дізналась стільки нового, а коли втомилась мандрувати, зачепилась за листя шипшинового куща і потоваришувала з ягідками. Вони були ще маленькі та зовсім зелені й ніколи ніде не бували, вони з таким захопленням слухали розповіді насінинки, хоча вважали їх звичайними казками. А надворі все холоднішало, наближалась осінь, ягідки підростали і вже починали червоніти. Білий чубчик нашої насінинки вже геть пошарпався і став малим і сірим. Ночами вона мерзла і не мала сил більше мандрувати, їй хотілось спокою і затишку, і насінинка все частіше згадувала, як добре їй було жити в кульбабці разом із сестричками. Якось дощ падав декілька днів поспіль, і одного разу ягідки, прокинувшись, побачили, що насінинку змила велика холодна дощова крапля.

– Вона померла, її більше не буде, бідолашна наша насінинка. Вона була вже така стара і квола, і так мерзла. Нам дуже її бракуватиме, – плакали ягідки.

Вони не знали, що насправді сталось із насінинкою, а те, чого ми не знаємо, часто лякає.

А насінинка впала на землю, вона і справді дуже замерзла, тож навіть зраділа, коли на неї впало декілька листочків, а потім навіть грудка землі. Їй стало тепло і спокійно. Навколо було тихо-тихо. І насінинка задрімала. Вона лежала нерухомо, і здавалось, що вона й справді померла. Так минула зима. А коли пригріло сонечко, насінинка прокинулась і випустила маленький паросток, який потягся вгору і незабаром побачив сонечко.

– Я стала кульбабкою, – радісно засміялась насінинка. – Який дивовижний світ і скільки в ньому невідомого і незбагненного! Час готуватись до нових пригод. Не знаю, що чекає мене попереду, але тепер я вже не боятимусь того, що не знаю.

І наостанок, страх смерті в дітей не обов’язково провокує чиясь смерть. Причиною можуть стати розмови про кінець світу, про календар майя, про те, що астероїд може впасти на Землю, чи про погану екологію. А тому слідкуйте про що говорите, коли маєте поряд малого уважного слухача.

Наталя КОВАЛЬ