| Абетка господині. Індекс – 68056. Кулінарія, домоведення, сімейний затишок, рукоділля. Практичні поради і секрети досвідчених господинь і майстринь. Як зберегти теплі стосунки у родині? Багато відповідей на свої запитання ви знайдете у нашій газеті. Виходить щомісяця. |
Передплата онлайн тут: https://peredplata.ukrposhta.ua/
Даринка Каленська, 3 роки, м. Коростень
***
– Все, я сьогодні в садочок не піду!
– А хто тебе вдома годуватиме, виховуватиме?
– А нащо мене виховувати? Я що, сама цукерку не з’їм?!
***
Даринка підлещується до мене.
Я кажу:
– Ах, ти моя підлиза!
– Мамо, я не Лиза, я – Даринка!
***
Дарина підходить до тата з іграшковою коровою і, бавлячись, говорить:
– Му-у, я тебе з’їм!
– Не їж мене, я боюся.
– Не бійся, я з’їм тебе акуратно!
Даринка Скринжевська, 3 роки, с. Бічунь, Житомирська обл.
У дитячому садочку на обід подали варену рибу. Даринка каже обурено:
– А чого це риба? А де наша ковбаса? Що, у старшу групу полетіла?
Назарчик Григорчук, 3 роки, с. Маків, Хмельницька обл.
Після вечері мама запитує Назарчика:
– Сину, питимеш чай?
Він замислився на декілька секунд і сказав:
– Ні, мамо, я худну!
***
Проходить медогляд перед оформленням у дитячий садок. Побачивши величезні черги перед кабінетами лікарів, запитує маму:
– Ну ми у справі прийшли, а всі ці діти погано себе поводили, і їх привели укольчик зробити, так?
***
Назарчик разом із молодшим братиком Андрійком сидять і їдять кукурудзяні палички. Поки Андійко з’їсть одну-дві, Назарчик уже декілька штук схрумає, і все на братика позирає, а потім відсуває палички і каже:
– Андрійко, досить. Ти вже й так багато з’їв, а вони ж солодкі. У тебе лише п’ять зубів, і ті зіпсуєш.
***
У Назарчика день народження. Батьки подарували йому диван, бабуся з дідусем – одяг. Хлопчик усе приміряв, на дивані полежав, посидів і каже ображено:
– Це все добре, згодиться! Але у твоєї дитини, мамо, сьогодні день народження, і не має для мене жодного подарунка!
Вероніка Терещенко, 4 роки, с. Терноватка, Харківська обл.
Питаю Вероніку, як справи в дитячому садку. Розповідає:
– Мене сьогодні вихователька лаяла.
– За що? Ти погано поводилась?
– Ні, добре. Просто, коли всі малювали, я тихенько на столі стрибала.
***
Якось Вероніка прийшла до нас в гості і вперше побачила жуків, які повзали подвір’ям. Каже:
– Бабусю! Мухи повзають.
Я виправляю:
– Не мухи, а жуки.
Увечері розповідає татові:
– А в бабусі вдома МУЖИКИ повзали!
***
– Гаразд, а в що бавитимемося?
– У бігаючі кубики.
– А це як?
– Береш кубик і бігаєш!
***
Уранці Вероніка турботливо запитує маму:
– Мамо, в тебе спинка не болить?
Мама розчулено:
– Ні, доцю, не болить…
– Тоді посади мене на спину і покатай!
***
Літо. Вероніка прийшла в гості до дідуся. Той граблями борознить город.
– А що це в тебе? – запитує онука.
– Граблі.
– А є ще граблі?
– Є, а навіщо тобі?
– Буду грабити.
***
Мамо! Як мені твоя шуба подобається! Вона тобі личить: ти в ній на вівчарку схожа!
***
Мама Вероніки сушить волосся феном:
– Мамо, а ти вже пропилососилась?
В. Терещенко, бабуся, с. Терноватка, Харківська обл.
У холодну пору року зростає кількість хворих на отит – запалення середнього вуха, яке найчастіше виникає внаслідок респіраторних вірусних інфекцій. Про те, як уберегти свого малюка від ускладнень отиту та що робити, щоб запобігти цьому захворюванню, спілкуємося з кандидатом медичних наук, лікарем-педіатром вищої категорії, завідувачем відділення молодшого дитинства Ужгородської міської дитячої клінічної лікарні (Ужг МДКЛ), асистентом кафедри охорони материнства та дитинства факультету післядипломної освіти УжНУ, приватним педіатром Андріяною Янковською.
– Лікарю, що зазвичай провокує виникнення отиту і які найпоширеніші симптоми захворювання?
– Отит – це запалення середнього вуха (барабанної порожнини, в середині якої містяться звукові кісточки), – розповідає Андріяна Янковська. – Нормальна робота середнього вуха можлива лише тоді, коли тиск у барабанній порожнині дорівнює атмосферному. Лише за цих умов бувають адекватні коливання кісточок і барабанної перетинки. Належний рівень тиску існує завдяки особливому каналу – євстахієвій трубі, яка з’єднує глотку та барабанну порожнину. Під час ковтання труба відкривається, середнє вухо вентилюється, і тиск у ньому вирівнюється. Отит – це наслідок зміни тиску в барабанній порожнині.
Майже завжди ця недуга виникає як ускладнення запального процесу носоглотки, насамперед гострої респіраторно-вірусної інфекції, коли порушується прохідність євстахієвої труби. Отит виникає в дітей частіше, ніж у дорослих, оскільки малюки частіше хворіють на застудні та вірусні захворювання, більше плачуть і активно шморгають носом. Часто причиною отиту стають аденоїди, які стискають євстахієву трубу.
Симптоми захворювання зазвичай такі: підвищення температури, яку може супроводжувати загальна слабкість, нездужання, озноб. Рівень температури вказує на важкість процесу захворювання. Загальний стан завжди перебуває у прямій залежності від гарячки: порушується сон, апетит. Біль у вусі може бути відчутним або виявлятися спершу лише періодичними поколюваннями, відчуттям повноти й тиску у вусі. Через декілька годин від початку захворювання розвивається сильний біль, ніби у вусі стріляє, свердлить, пульсує, який часто віддає у відповідну половину голови. Біль періодично вщухає, особливо вдень, а потім, увечері, знову відновлюється з тією ж силою, позбавляючи хворого сну. Відчуття закладення, шум у вусі є обов’язковими симптомами отиту. Що стосується симптоматики в немовлят, то це різкий неспокій, плач, який посилюється під час смоктання, відмова від їжі, часті пробудження вночі, гарячка, при цьому можливі виділення з вуха.
– А які дітки найбільше схильні до цього захворювання?
– Найчастіше захворювання розвивається в немовлят. Чому? Бо через те, що вони постійно перебувають у горизонтальному положенні, в слухову трубку легко перетікає слиз. Щоб цього уникнути, годуйте дитину, тримаючи її в напіввертикальному положенні й, узагалі, частіше тримайте малюка у вертикальному положенні, особливо під час захворювання. Нежить малюка в разі ГРВЗ стає причиною частого зригування і навіть блювання – під час цього потрібно трохи нахиляти дитину, щоби уникнути потрапляння блювотних мас у носоглотку й порожнину середнього вуха.
У старших дітей запалення середнього вуха теж трапляється доволі часто. Цьому сприяють усі захворювання, в разі яких ускладнене носове дихання (гайморит, аденоїди, нежить), слабкий імунітет дитячого організму.
– Що мають робити мами, якщо запідозрили в малюка отит?
– Дитину якомога швидше повинен оглянути педіатр або лор. Це дасть змогу уникнути ускладнень, тобто запобігти іншим захворюванням. Гострого отиту можна ефективно позбутися за допомогою консервативного лікування – прийому антибіотиків упродовж п’яти-семи днів, паралельного лікування носоглотки, застосування вушних крапель. У разі будь-якого захворювання вух не можна лікуватися самостійно, а також самотужки намагатися усунути симптоми недуги, адже це може ускладнити його правильну діагностику.
Дуже важливо, щоб у дитини минув нежить: він є основною причиною виникнення дитячого отиту. Прості вушні краплі в лікуванні отиту допомогти не здатні. Вони можуть зняти біль завдяки тому, що містять знеболювальні засоби, насправді ж крапель, доволі ефективних для боротьби із захворюванням, поки що не існує. До того ж використання крапель може бути небезпечним, адже визначити, чи пошкоджена барабанна перетинка у вусі, може лише лікар. У разі її пошкодження краплі можуть потрапити в порожнину середнього вуха, вразити слуховий нерв, завдати шкоди слуховим кісточкам і, як наслідок, стати причиною погіршення слуху назавжди.
І пам’ятайте: запобігти недузі значно легше, ніж потім лікувати її. Частіше перевертайте дитину, в разі застуди очищуйте ніс і носоглотку малюка від слизу. Якщо у вашого чада виявили аденоїди, і воно часто хворіє на отит, їх краще видалити.
Після перенесеного отиту якийсь час не можна плавати, також потрібно стежити за тим, щоб у вухо не потрапляла вода. У холодну пору року обов’язково треба носити шапку.
У разі нежитю стежити, щоб дитина не сякалась обома ніздрями одночасно. Потрібно сякатися за чергою з кожної ніздрі, не дуже сильно, інакше гній із носоглотки перетече в слухову трубу. Не кладіть малюка відразу ж після годування на бік, потримайте його декілька хвилин у вертикальному положенні.
Якщо ви підозрюєте, що в дитини отит, у жодному разі не промивайте їй носа. Потрібно відсмоктувати слиз за допомогою груші, обережно, щоб слиз не перетік у слухову трубу й не виник крововилив у барабанну порожнину. Спеціальних способів профілактики отиту не існує. Треба проводити загальну профілактику ГРВІ, вакцинацію, годувати грудним молоком.
Якщо лікар перебуває далеко і немає змоги показати йому малюка, в разі виникнення симптомів гострого отиту в ніс потрібно закапати краплі, які сприяють звуженню судин. У вухо дитині можна ввести турунду (ватний валик), змочену борним спиртом. Угамувати біль можна парацетамолом, ібуфеном. І як би далеко не перебував від вас лікар, ви повинні викликати його в разі виникнення симптомів гострого отиту!
– А що порадите батькам, аби зміцнити дитячий імунітет?
Легкі застуди зміцнюють дитячий організм! Тому діти навіть зобов’язані хворіти. Основне, щоб недовго і без ускладнень. І не забувайте про щеплення!
Зоряна ГРАБАР
Жила-була одна маленька насінинка. Вона добре не знала, як з’явилась на світ. Пам’ятала лише, як прокинулась, наче від довгого сну, на м’якенькій подушечці кульбабки. Спершу насінинка була маленькою і зовсім беззахисною, але потроху підростала і міцніла. Їй було весело проводити дні разом із такими ж насінинками як вона. Удень їх пестило сонечко, а коли холоднішало чи збиралось на дощ, квітка закривалася, отож насінинка не знала нічого про негоду, холод, та й про той великий світ, який її оточував, вона теж нічого не знала. Вона ніколи не бачила навіть галявинки, на якій росла кульбабка. Декілька листочків, кілька травинок і синє небо над головою – ото й увесь її світ. Світ, який вона знала і любила.
Щоправда, інколи вітерець розповідав насінинкам, що насправді світ дуже великий, що на ньому живуть й інші насінинки та квіти, але вони не надто йому вірили. Зрідка на кульбабку сідав і красень метелик, який любив побалакати. Він теж розповідав дивовижні речі про те, що був колись гидкою гусеницею, а потім перетворився на лялечку у твердому коконі, і всі думали, що він помер, але він народився вдруге з такими пречудовими крильцями і тепер гарніший за найкращі квіти. Метелик переконував насінинок, що вони з часом теж можуть змінитись і стати не схожими на себе теперішніх, але вони лише сміялись. Та минав час, і у нашої насінинки та в її подружок справді з’явився симпатичний білявий чубчик, схожий на парашутик.
– Незабаром ви помандруєте разом зі мною, – радісно скрикнув вітерець, зауваживши цю зміну.
– Ні, ми нікуди не полетимо, ми боїмось, ми загинемо, ми помремо, – залементували насінинки. Але вітерець лише весело засміявся у відповідь:
– Світ чудовий, і ви ще мені дякуватимете.
Та насінинки вперто не хотіли нікуди летіти, їм було добре вдома, і лише наша насінинка, яка була дуже допитливою, таки наважилась визирнути назовні. Її відразу ж підхопив вітерець і поніс угору, все вище і вище…
– Бідолашна наша сестричка, – плакали інші насінинки. – Вона пропала назавжди, вона померла.
Насінинки не знали, що насправді сталось із їхньою сестричкою, а те, чого ми не знаємо, часто лякає. Тепер вони ще боялись, що вітер теж їх підхопить і понесе кудись, що вони помруть, хоча насправді їх чекали захопливі мандри.
А наша насінинка здивовано, із захопленням роздивлялась навколо. Вона з’ясувала, що вітерець мав слушність: світ великий і прекрасний. Насінинка побачила багато цікавого, дізналась стільки нового, а коли втомилась мандрувати, зачепилась за листя шипшинового куща і потоваришувала з ягідками. Вони були ще маленькі та зовсім зелені й ніколи ніде не бували, вони з таким захопленням слухали розповіді насінинки, хоча вважали їх звичайними казками. А надворі все холоднішало, наближалась осінь, ягідки підростали і вже починали червоніти. Білий чубчик нашої насінинки вже геть пошарпався і став малим і сірим. Ночами вона мерзла і не мала сил більше мандрувати, їй хотілось спокою і затишку, і насінинка все частіше згадувала, як добре їй було жити в кульбабці разом із сестричками. Якось дощ падав декілька днів поспіль, і одного разу ягідки, прокинувшись, побачили, що насінинку змила велика холодна дощова крапля.
– Вона померла, її більше не буде, бідолашна наша насінинка. Вона була вже така стара і квола, і так мерзла. Нам дуже її бракуватиме, – плакали ягідки.
Вони не знали, що насправді сталось із насінинкою, а те, чого ми не знаємо, часто лякає.
А насінинка впала на землю, вона і справді дуже замерзла, тож навіть зраділа, коли на неї впало декілька листочків, а потім навіть грудка землі. Їй стало тепло і спокійно. Навколо було тихо-тихо. І насінинка задрімала. Вона лежала нерухомо, і здавалось, що вона й справді померла. Так минула зима. А коли пригріло сонечко, насінинка прокинулась і випустила маленький паросток, який потягся вгору і незабаром побачив сонечко.
– Я стала кульбабкою, – радісно засміялась насінинка. – Який дивовижний світ і скільки в ньому невідомого і незбагненного! Час готуватись до нових пригод. Не знаю, що чекає мене попереду, але тепер я вже не боятимусь того, що не знаю.
І наостанок, страх смерті в дітей не обов’язково провокує чиясь смерть. Причиною можуть стати розмови про кінець світу, про календар майя, про те, що астероїд може впасти на Землю, чи про погану екологію. А тому слідкуйте про що говорите, коли маєте поряд малого уважного слухача.
Наталя КОВАЛЬ
Малюків недаремно називають “чомучками”. Їх цікавить усе. А часом своїми запитаннями вони заганяють нас у безвихідь. Особливо важко знайти правильну відповідь на запитання, яке рано чи пізно чують усі батьки: “Мамо, а чому люди вмирають?” і “Мамо, а я теж колись помру?” Втім, навіть якщо дитина не поставила вам такого запитання, то це ще не означає, що воно її не хвилює. На жаль, більшість батьків не готові до такої розмови. Хоча неправильна відповідь або ігнорування проблеми може стати причиною дитячих неврозів і нав’язливого страху смерті.
Коли виникає запитання?
Інтерес до такого явища, як смерть, не з’являється в дитини нізвідки. Зазвичай цьому передує втрата когось із близьких або знайомих. Але малюк може просто побачити собаку, яку збила машина, чи звернути увагу на сцену у фільмі… Найчастіше це відбувається у віці три-п’ять років. Саме в цей час малюк починає усвідомлювати, що все живе вмирає.
Дуже важливо зрозуміти, що саме спонукало дитину до такої розмови. Якщо це втрата когось близького, яку малюк переживає важко, потрібно так побудувати розмову, щоб не травмувати дитячої психіки зайвими подробицями. Ваша мета – заспокоїти, розповісти про смерть як про позбавлення від хвороби (якщо померлий чоловік хворів) чи як про логічне закінчення щасливого життя (якщо померла літня людина). Тож треба зорієнтуватися, залежно від ситуації. Якщо ж малюк запитує з цікавості, можливо, його задовольнить загальна відповідь, а докладніше до цієї теми можна повернутися, коли він підросте.
Навіщо розповідати малюку про смерть?
А справді, навіщо? Можливо, краще, щоб іще декілька років він пожив безтурботно, не замислюючись над такими речами. Якщо побачите під час прогулянки мертву пташку, можна сказати, що вона втомилась і спить, а дідусь, який помер нещодавно, просто поїхав за кордон на лікування. Можна, та чи потрібно… Якщо дитина зрозуміє, що ви обманюєте, то почне нервуватись, намагатиметься з’ясувати все самостійно і ще більше налякається.
Окрім того, як це не парадоксально на перший погляд, страх смерті потрібний дитині. Він вмикає механізм самозбереження. Знаючи, що життя не вічне, що від деяких речей люди вмирають, малюк замислюватиметься над наслідками своїх вчинків і над можливою небезпекою.
Не ухиляйтесь від розмови
Якщо дитина запитує про смерть – значить це її хвилює і вона готова почути відповідь. Якщо запитання застало вас зненацька і ви не готові дати відповідь, спробуйте відтермінувати розмову (“Ми неодмінно поговоримо про це, але після прогулянки”), АЛЕ НЕНАДОВГО. Бо за час, поки ви “готуєтесь”, малюк може сам собі понавигадувати таких відповідей або нафантазувати такого, що ніякі розмови не переконають і не заспокоять його, особливо, якщо він зауважить, що ви розгубились чи налякались. Побачивши мамин страх, дитина може вирішити, що і їй потрібно боятися.
Говоріть чесно
Розкажіть усе, як є. Що рано чи пізно вмирає кожен, що коли-небудь умре і мама, і тато, і сама дитина. Але наголосіть, що, найімовірніше, це станеться ще нескоро.
Розповідь може буде приблизно такою: “Спочатку ти підеш до школи і там навчатимешся довго-довго, значно довше, ніж ти вже прожив. Потім, мабуть, вступиш до інституту, а там теж потрібно довго навчатись. А може, ти підеш одразу працювати, ти дорослішатимеш, а на це теж потрібно багато часу. Станеш високим, як тато, закохаєшся, одружишся. А перед тим, як одружитися, ви зустрічатиметесь, також довго, щоб добре вивчити одне одно. Потім нарешті ви одружитесь. Від так у вас народяться дітки. Вони знову ж таки будуть довго-довго рости. Ви їздитимете відпочивати, вони ходитимуть у дитячий садочок, і ти з ними бавитимешся. А потім вони підуть до школи. А тоді у вас народяться онуки. Дивись, у нас з татом ще онуків немає, і нам ще довго-довго на них чекати, а тобі ще довше. І тільки потім, коли ти будеш уже зовсім-зовсім старенький, через багато-багато років, коли ти станеш таким старенькими, як сусідський дідусь (або бабуся – наведіть приклад дуже старенької людини, яку дитинча знає чи бачило в кіно), ось тоді життя й закінчиться. Але цього не треба боятися. Це станеться ще дуже і дуже нескоро…”
Отже, стрижнем розмови має стати те, що попереду ще багато-багато років ЖИТТЯ, саме про це говоріть довго, а тоді коротко скажіть про смерть.
Не приховуйте від дитини, що інколи трапляється так, що вмирають і молоді люди від хвороб або від нещасних випадків. Заодно наголосіть, що треба себе берегти, лікуватися, коли захворієш, і бути обережним. Тут можете відразу перевести розмову на мультфільми, щоб трішки розрядити атмосферу. До прикладу, поясніть, що це лише в мультфільмах Джері може запхати хвіст багатостраждального Тома в тостер чи дати йому проковтнути вибухівку, а Том уже за хвилину як ні в чому не бувало й далі ганяється за капосним мишеням. У реальному житті такого не буває, і це небезпечно. Тому варто бути обачним і зважати на себе та інших.
Говоріть доступно
Розповідайте просто і зрозуміло. Не вдавайтеся до зайвих фізіологічних подробиць. Якщо дитині це буде цікаво, вона перепитає сама. Якщо ви вірите в Бога, то саме час пояснити синові чи дочці, що вмирає лише тіло, бо душа безсмертна. Коли людина вже старенька, то вона втомлена, її все болить. І вона помирає. Тіло кладуть у домовину й ховають на кладовищі. На могилі садять квіти, світять свічечки, а душа людини продовжує своє існування. Вона йде до Бога (чи стає зірочкою або живе на хмаринці, живе в нашому серці, можете використати ту версію, яка відповідає вашим релігійним переконанням), де їй дуже добре, і звідти продовжує посилати нам свою любов.
Придумайте історію, яка буде зрозуміла дитині, яка заспокоїть її, але при цьому намагайтесь не занадто давати волю фантазії і не вигадувати того, що не існує. До прикладу, не гарантуйте, що хтось із померлих рідних обов’язково насниться малюкові. Постарайтеся, щоб дитина ставилась до смерті як до природного процесу, пов’язаного не з болем і стражданнями, а з початком іншого існування, кращого і вищого. Ще раз нагадаю, акцентуйте увагу малюка на тому, що, перш аніж померти, він проживе довго і щасливо, що ви ще довго-довго будете разом.
Іще одна серія запитань дитини, очевидно, буде пов’язана з ритуалом похорону. Постарайтеся так само повно і доступно розповісти, як усе відбувається, пояснити, що люди плачуть не тому, що їм шкода померлого, а тому, що сумують, що більше не побачать його. Можливо, незайвим буде зазначити, що в деяких країнах похорон – це свято, на якому всі радіють і веселяться.
Як не треба розповідати?
Будьте готові до того, що після розмови поведінка дитини може змінитись, що вона ще довго може щось уточнювати. Що бавитиметься в похорони, особливо, якщо на ньому побувала. Може запитувати: “А від цієї ранки можна померти? А якщо тато застудився, то він помре?” Не смійтеся і не сваріть малюка, навіть якщо його запитання вас уже дратують. Краще використайте ці розпитування з користю, відповідайте порівнюючи: “Від того, що ти стрибнув із табуретки, ти не помреш. Але от якщо вистрибнеш із вікна, то вже точно помреш. Тому ніколи не залазь на підвіконня!”
Уважно стежте за поведінкою свого чада. Якщо малюк боїться засинати, замкнувся в собі, погано спить уночі – значить його й далі щось тривожить. Поспілкуйтесь із дитиною ще раз. Дуже часто допомагає під час таких розмов казкотерапія. Можливо, вам стане у пригоді ось така казочка про пригоди насінинки.
Один із можливих рецептів:
Склад: 4 яйця, неповна склянка цукру, пакетик ванільного цукру, склянка борошна, чайна ложка порошку до випічки, потерта лимонна цедра, 4 ст. л. олії.
Приготування. Білки відділити від жовтків, додати щіпочку солі й ретельно збити до утворення густої піни. Потім додати цукор і знову старанно збити. Додати олію, жовтки, лимонну цедру, акуратно перемішати, додати просіяне борошно з порошком до випічки. Акуратно перемішати, вилити у змащену маслом та посипану борошном форму і поставити в нагріту духовку.
Сподіваюсь, що вам теж є чим похвалитись, пишіть, надсилайте фото своїх маленьких кухарів та страв, а також діліться досвідом кухонних уроків.
Марія МАКСИМ’ЯК
Нам знадобляться декілька гарних великих апельсинів, пакетик вашого улюбленого желе, а також зубочистки, кольоровий папір та ножиці.
Вирізаємо разом із малюком з кольорового паперу декілька трикутників. Наприклад, він блакитного кольору, а ви помаранчевого. Не забудьте при цьому декілька разів повторити дитині, що його трикутнички блакитні, а ваші – помаранчеві. (Наступного разу його вітрила можуть бути трикутні, а ви вирізатимете, наприклад, квадратні). Попросіть дитину поскладати окремо його вітрила і ваші, зверніть її увагу на те, чим вони відрізняються (кольором) і чим схожі (за формою).
Розведіть желе відповідно до інструкції (краще робіть це самі, бо зазвичай потрібно заливати його окропом) і поставте, щоб охололо (бажано так, щоб дитина не могла його дістати та попектись).
Помийте апельсини, розріжте навпіл, виберіть серединки. (Дитина може помити фрукти і вибирати ложечкою м’якоть.)
Залийте шкірки апельсинів охололим желе, яке вже почало ледь гуснути, та поставте їх у холодильник. Дитина вам має допомагати. Якщо шкірки із желе нестійкі, можна покласти їх на порожні горнятка чи склянки.
Наколіть паперові вітрила на зубочистки.
Коли желе застигне, ножем, змоченим у гарячій воді, розріжте апельсинові шкірки із желе навпіл і доручіть дитині вставити вітрила. Попросіть її поставити окремо (парами, через один, завдання варіюйте залежно від власної фантазії та настрою малюка) кораблі з блакитними та помаранчевими вітрилами.
Разом наведіть лад у кухні. Похваліть помічника. І запрошуйте гостей до столу.
Можна ще також зробити для човників море (залийте желе у велику пласку посудину) з айсбергами (викладіть невеличкі горбики з морозива). Зверху розмістіть вітрильники.
Повірте моєму досвіду, ви з малюком усе з’їсте миттєво!
“Не заважай! Іди побався!” Як часто ми говоримо ці слова дітям, коли пораємось у кухні, а малюки наполегливо прагнуть нам допомогти! Щоб швидше впоратися й уберегти улюблене чадо від опіків та травм, ми не менш наполегливо випроваджуємо їх за межі кухонного царства. І часто досягаємо таких успіхів, що “загнати” їх потім назад просто неможливо.
Усіляко підтримуйте природне бажання малюка допомогти вам у захопливому процесі приготування їжі. Що б ви не готували, що б не робили в кухні, для малюка завжди можна знайти якесь доступне за віком заняття: помити овочі, почистити варені яйця і картоплю, прикрасити салат або бутерброди, а можливо, йому вже можна доручити й таку відповідальну справу, як нарізати овочі чи хліб. Бо хіба зіпсований шматок тіста, одяг із плямами чи брудна підлога – така вже велика плата за щасливі дитячі оченята та випнуті від гордості груди.
Крім того, залучаючи малюка до процесу готування, ми одразу вбиваємо декілька зайців: готуємо собі помічника, даємо малюкові зрозуміти його значущість і потрібність, навчаємо його самостійності й акуратності, а також вчимо МИСЛИТИ, МАЛЮВАТИ, РАХУВАТИ, ЛОГІЧНО МИСЛИТИ, СТЕЖИТИ ЗА ЧАСОМ, і ще багато-багато інший речей та навичок може отримати дитина під час спільного приготування сімейної трапези.
Та щоб усе минуло добре і принесло всім задоволення, потрібно:
Мабуть, найпростіше, що може приготувати дитина, – це канапки. Всі потрібні інгредієнти ви спершу можете нарізати самі, а малюкові довірити розкласти продукти на скибці хліба так, як підказує його фантазія. Думаю, що тут конкретних порад вам давати не треба. Впевнена, що дитина сама впорається.
А я пропоную вам декілька страв до святкового столу, які ви можете приготувати з малюком, наприклад, для дитячого свята.
Нещодавно до правоохоронців звернувся директор однієї зі шкіл міста Ковеля. Він повідомив, що колишній учень його школи побив вікна у класі, в якому учні саме складали іспит.
За підозрою у скоєнні хуліганства правоохоронці затримали 18-річного жителя Ковеляна Олександра М. Хлопець раніше не привертав увагу міліціонерів. Як згодом виявилося, на протиправний вчинок його підштовхнув друг, який складав екзамен. Олександр мав відволікти увагу вчителів: хлопці сподівалися, що в них з’явиться нагода списати невивчений матеріал.
Наразі місцевого шибеника відпустили додому. За необдуманий вчинок сина нестимуть адміністративну відповідальність батьки.
Наталя КОВАЛЬ
Дозволяючи дітям пізнати, що таке поразка, захищайте їх від несправедливості. Ось яким прикладом із власного досвіду поділився батько дев’ятирічної Оксанки. У класі проводили конкурс-виставку дитячих малюнків, переможець мав отримати цінний подарунок. Оксанка готувала роботу декілька днів, а потім, горда, понесла її до школи. Але додому повернулась у сльозах. Як дівчинка з’ясувала у школі, всім решта дітям малювати допомагали батьки або навіть просто малювали за них. А тому на Оксанчину роботу вчителька навіть не звернула уваги. Погодьтесь, це було щось значно гірше за поразку.
Батько пішов до школи і поговорив із вчителькою, зателефонував іншим батькам. Разом вирішили, що малюнки на конкурс діти готуватимуть у школі. Оксанка так і не стала переможцем, але справедливість було відновлено, тож вона гідно прийняла програш.
І наостанок, будьте послідовними у своїх вчинках. Слова підтверджуйте діями. Бо не словами ми виховуємо дітей, а власним життям. Якщо хочете, щоб діти поважали вас, поважайте їх і їхні рішення.
Особливо, коли не йдеться про глобальні речі. Дозвольте їм піти з дому без парасолі чи одягнути на шкільний ранок ту сукню, яку хочуть вони. І навіть якщо це буде помилкою і вони змокнуть до нитки чи почуватимуться незручно, ви все одно виграєте. Бо ви таки мали рацію. І якщо вам вистачить тактовності промовчати про це, дитина сама пошкодує, що не послухала батьків, і наступного разу вже прислухається до вашої поради. Якщо ж дощ так і не впаде, а сукня і справді підібрана вдало, дитина теж буде вдячна вам за те, що ви дозволили їй обирати самостійно.
Не можна поступатись лише тоді, коли йдеться про принципові речі або про безпеку дитини, – тут ви маєте виявити тверду батьківську волю, щоб дитина не припустилась помилок, які неможливо виправити.
Не оберігайте дітей від поразок. Це також школа, її уроки дуже болючі, зате вони пробуджують силу духу, хоча й зачіпають дитяче самолюбство. Підтримайте дитину, наведіть приклад із власного життя чи із життя інших людей, але не обдурюйте, не змінюйте правил, дайте пізнати їй щось нове. І не звинувачуйте себе за те, що не вберегли дитину від поразки: негативний досвід теж вельми цінний.
Коли моя донька сказала, що перестане займатись легкою атлетикою, бо на змаганнях прибігла останньою на всіх дистанціях, я розповіла їй про Вільму Рудольф. Унаслідок перенесеної в дитинстві хвороби дівчинці паралізувало ліву ногу. Всі лікарі стверджували, що вона зможе ходити лише тоді, коли нога буде затиснена спеціальними металевими скобами. Та дівчинка в дев’ять років зняла їх і зробила перший самостійний крок, а через чотири роки почала бігати. Потім, у 13 років, вона вперше взяла участь у шкільних змаганнях: дівчинка прибігала останньою, і не просто останньою, вона набагато відставала від усіх. Але тренування і віра в себе зробили свою справу, Вільма почала перемагати. Коли дівчина вступила до університету, на її силу духу, віру та працелюбність звернув увагу відомий тренер, і колишня дитина-каліка стала олімпійською чемпіонкою в забігах на 100 і 200 метрів. А коли Вільма мала бігти фінішний відрізок естафети, то під час передавання естафетної палички випустила її з рук. І хоча її суперниця стартувала першою, Вільма все одно перемогла в цьому забігу.
– І знаєш, – додала я, – можливо, Бог послав тобі це випробування, щоб ти зрозуміла, як почуваються ті, хто через якісь обставини чи через нестачу здібностей програє, щоб ти могла їх підтримати і допомогти (донька була найкращою ученицею у класі й солісткою шкільного ансамблю). Лариса не стала першокласною легкоатлеткою, хоча в неї були й перемоги, до того ж останньою вона фінішувала після цього лише двічі. Але я бачила, як вона щоразу намагалась підбадьорити тих, хто долав дистанцію останнім.
На одному із занять у центрі “Родина” ми з батьками дійшли висновку, що просто зобов’язані любити дитину настільки, щоб дати їй змогу помилятись та відповідати за свої вчинки.
Для таких уроків не потрібні надзвичайні випадки. Нагоди трапляються щодня.
От тільки вчора моя донька, яка пізно повернулась із репетиції до виступу в хореографічній школі, попросила мене о 9-й годині вечора допомогти їй заповнити словник з англійської мови. Потрібно було знайти та виписати транскрипції до трьох десятків слів. Я розуміла, що вона втомлена, а робота механічна, а тому погодилась це зробити. Та попросила доньку сісти за інші уроки, щоб вчасно лягти спати. Коли я через декілька хвилин зазирнула до її кімнати, то побачила, що вона теревенить по телефону з подружкою. Я знову попросила її взятись до уроків, але дівчинка продовжувала говорити. Зачекавши ще 10 хвилин, я принесла їй словник і чистий аркуш паперу та мовчки вийшла з кімнати.
Ще один приклад навів батько 14-річного Сергія. Коли увечері син попросив допомогти підготуватись до контрольної, батько залюбки погодився зробити це, коли повечеряє. Минула година, друга. А син усе сидів біля комп’ютера, бавлячись у якусь новітню “стрілялку”, і на всі батькові нагадування казав: “Зараз”. Коли вже близько 11-ї вечора він підійшов-таки до тата і попросив допомогти. Той йому відмовив.
Мама 13-річної Софійки віддала акваріум із рибками, який донька довго випрошувала, знайомим. Коли побачила, що дівчинка вже декілька днів не змінює воду і не годує рибок. Спершу мати робила це сама, а потім, попередивши доньку про наслідки, наважилась на рішучий крок, хоча знала, що на неї чекають докори і сльози дівчинки.
Батько школяра-другокласника відмовився принести йому до школи альбом з малювання, який хлопчик забув удома, тому що ввечері декілька разів просив сина скласти портфель і навіть пропонував свою допомогу.
Ви, мабуть, помітили, що всі ці уроки з негативними наслідками (бо в підсумку діти отримують “двійки” чи зауваження в щоденник) мають щось таке, що їх об’єднує. Батьки не просто відмовляються допомогти дітям, а є вагома причина, чому вони цього не роблять.
А тому до кожного випадку треба підходити по-особливому.
Мати 13-річної Катрусі відмовилась написати записку вчительці та вигадати якусь причину запізнення дочки, коли дівчинка чотири рази переплітала коси, щоб “виглядати краще, ніж Софія”, але іншого разу дозволила пропустити два перших уроки, коли дівчинка допомагала доглядати дітей сусідки, яка зламала ногу, і не встигла підготуватись до уроків.
Ми щодня мусимо показувати дітям, що їхні вчинки завжди мають наслідки. Позитивні чи негативні, але мають. Це один із найважливіших уроків, які вони мусять засвоїти.
От лише позавчора діти впрохали мене лягти пізно, бо дуже хотіли переглянути “Володаря перснів”. Наступного дня з ліжок вставали, постогнуючи та нарікаючи самі на себе. Молодший син навіть дорікнув мені за те, що ми так засиділись.
Усі ми, звичайно, прагнемо, щоб наші діти були щасливими, і задля цього готові йти навіть якщо не на будь-які, то принаймні на значні жертви. Проте захоплива, хоча й нелегка мандрівка, яка називається “батьківством”, вимагає від нас насамперед не жертв чи зречень, а любові. Та погодьтесь, любов теж буває різною і, як це не парадоксально, вбивчою також. Вам, мабуть, як і мені, відомі приклади сліпої чи деспотичної батьківської любові, які робили дітей нещасними. Батьківська любов має буди мудрою. А мудрість не з’являється одразу, вона приходить із досвідом, а тому від помилок не застрахований ніхто. Втім, хочу поділитись із вами гарною новиною. Помилки потрібні для того, щоб на них учитись.
Помилки вчать не лише дорослих – вони повинні стати вчителями і для дітей. І найкраще, якщо свій перший досвід таких уроків дитина отримає в батьківському домі, де її підтримають, зрозуміють і з любов’ю допоможуть засвоїти та пережити негативний досвід.
Сорока-ворона
Сорока-ворона кашку варила,
діток годувала.
(дорослий злегка лоскоче долоньку дитини, можна робити кругові рухи)
Цьому дала,
(масажує мізинчик дитини)
цьому дала,
(масажує безіменний пальчик)
цьому дала,
(масажує середній пальчик)
цьому дала,
(масажує вказівний пальчик)
а цьому не дала.
(масажує великий пальчик)
Бо він дров не рубав,
(загинає мізинчик)
Піч не топив,
(загинає безіменний)
Води не носив,
(загинає середній пальчик)
Діжі не місив.
(загинає вказівний пальчик).
Тобі (трясе великим пальцем) каші не дамо!
Гай-гай полетіли в гай. (дитина махає кистями, як крилами)
Моя родина
Знають всі, що в мене
Дружна є сім’я:
(дорослий масажує пальцем дитячу долоньку або лоскоче легенько)
Це моя бабуся,
(загинає великий палець)
Це дідусь,
(загинає вказівний палець)
Це тато,
(загинає середній палець)
Це мама,
(загинає безіменний палець)
Це я.
(загинає мізинчик)
І між нами сварок ніколи нема.
(розгинає всі пальчики)
Гроза
(для старших малюків, коли дитина вже може самостійно повторювати рухи за дорослим)
Краплі перші впали,
(злегка постукати двома пальцями кожної руки по столу)
Павуків перелякали.
(внутрішній бік долоні опущений;
пальці злегка зігнути і, перебираючи ними,
показати, як розбігаються павуки)
Дощик стукає сильніше,
(постукати по столу всіма пальцями обох рук)
Всі ховаймося скоріше.
(стиснути руку в кулачок).
Дощ полив як із відра,
(сильніше постукати по столу всіма пальцями обох рук)
Розбігаймось, дітвора.
(вказівний і середній пальці обох рук бігають по столу,
зображуючи чоловічків; інші пальці притиснуті до долоні).
В небі блискавки блищать,
(намалюйте пальцем у повітрі блискавку)
Грім сердито бубонить.
(барабанити кулаками, а потім поплескати в долоні)
Потім знов з-за хмари сонце
(підняти обидві руки з розімкненими пальцями)
Зазирнуло у віконце!
Вимовляти тексти пальчикових ігор дорослий повинен максимально виразно: то підвищуючи, то знижуючи голос, роблячи паузи, підкреслюючи окремі слова, а рухи виконувати синхронно з текстом або в паузах. Малюкам важко промовляти текст, їм достатньо виконувати рухи разом із дорослими або з його допомогою.
Про нашу Марічку
Стала Марічка (замість Марічки говоріть ім’я дитини)
Гостей скликати:
(загинайте за чергою пальчики дитини)
І, бабусю, прийди,
І, дідусю, прийди,
І ще, татко, прийди,
І, матусю, прийди,
І ти … (тут можна вставити будь-яке ім’я чи просто слово, до прикладу, кицюню, якщо вдома є кішка, чи Дмитрику, якщо так звати старшого братика) прийди.
Ну, будь ласочка! (Похитайте мізинчик, перш ніж загнути)
Стала Марічка (ім’я дитини)
Гостей частувати:
(Розгинайте кожен пальчик, натискаючи на подушечки)
І бабусі млинець,
Й дідусеві млинець,
Та ще й таткові млинець,
І матусі млинець.
А… –
Медове тістечко!
Стала (ім’я дитини)
Гостей проводжати:
(кожним пальчиком киваємо, наче робимо “па-па”)
Бабусю, бувай,
Дідусю, бувай,
І ти, татку, бувай!
І, матусю, бувай!
А ти, … ,
Побудь зі мною
Ще трішечки!
Пальчики-братики
Пальчик-хлопчик,
Де ти був?
З цим братиком
У ліс ходив.
З цим братиком
Борщ варив.
З цим братиком
Кашу їв.
З цим братиком
Пісні співав.
Наш хлопчик
(загинаємо пальчики за чергою)
Оцей пальчик – наш дідусь,
Оцей пальчик – баба,
Оцей пальчик – наш татусь,
Оцей пальчик – мама,
Оцей пальчик – хлопчик наш,
А зовуть його … !
А за допомогою наступної пальчикової гри можна робити масаж пальчиків на ніжках і рученятах зовсім маленької дитинки.
Масажуєте пальчики, починаючи від мізинчика, і промовляєте:
“Горошок, бобошок, тичка, пшеничка, а ти, старий бобище, марш за плотище (жартома “відриваємо” великий пальчик і викидаємо).
Ірина СКИТАЛІНСЬКА
Молоді батьки зазвичай дуже ретельно і прискіпливо обирають брязкальця. Ще б пак, адже це перші іграшки малюка. А тому важливі й матеріал, із якого вони виготовлені, і фарби, і колір, і форма. І це правильно, та все ж, пропонуючи дитинці нову забавку, не варто забувати про те, що можна і треба (!) використовувати сторічний народний досвід. Адже пізнавати довколишній світ 3-4-місячний малюк починає через власне тіло, бавлячись своїми пальчиками, ручками, ніжками.
Розум дитини – на кінчиках пальців
Про те, що існує безпосередній зв’язок між тим, як дитинка рухає пальчиками, як у неї розвинена кисть, та тим, як вона мислить і розмовляє, китайські мудреці говорили ще у II тисячолiттi до нашої ери. Наш сучасник відомий педагог Василь Сухомлинський теж стверджував, що розум дитини перебуває на кінчиках її пальців. Пояснення цьому “феномену” просте – рука має найбільше “представництво” в корі головного мозку, а тому саме їй відведено важливу роль у формуванні головного мозку і становленню мови. Тобто що краще працюють пальці й уся кисть, то краще дитина говорить. Рухи пальцями допомагають зняти загальне напруження, а також розслаблюють губи, що сприяє поліпшенню вимови звуків, розвитку мовлення дитини.
Нині всім також відомо, що кожна півкуля мозку має свої завдання і функції: права відповідає за образне сприйняття, цілісність, просторове мислення, музику, цілісну картину світу, мислення аналогіями, символіку, синтез та інтуїцію, а ліва – за такі важливі речі, як мова, читання, письмо, підрахунок, здатність до математичних дій, залежність від часу, аналіз, інтелект . І для того, щоб мозок функціонував нормально, мусить існувати своєрідний “місток” між ними. Наскільки міцним буде цей “місточок”, наскільки швидко і часто ним зможуть рухатись нервові імпульси, залежить саме від того, як розвинена так звана дрібна моторика вашого малюка. Якщо ви хочете, щоб дитина добре розмовляла, швидко і легко вчилася, з раннього віку починайте розвивати її рученята: пальці та кисті.
Допоможуть вам у цьому пальчикові ігри. Щоб побавитись із дитинкою, вам не потрібно ані бігти до крамниці, ані готувати самому якісь спеціальні матеріали, потрібні лише бажання та гарний настрій. Візьміть малюка на коліна чи посадіть поруч, обійміть, візьміть його долоньку у свою і починайте.
Найкраще, якщо ви не тільки масажуватимете пальчики та долоньку, а перетворите масаж на справжнє дійство. За допомогою старої і доброї “Сороки-ворони” малюк не лише краще і швидше навчиться говорити, а й усвідомить глобальні правила людського життя.
