Словенська народна казка

Одного разу велика хмара закрила небо. Три дні сонечко не показувалося. Занудьгували курчата без сонячного світла.

– Куди це сонечко поділось? – говорять. – Потрібно його якнайшвидше на небо повернути.

– Де ж ви його знайдете? – закудкудакала квочка. – Хіба ж хтось знає, де його дім?

– Знати ми не знаємо, а кого зустрінемо, того й запитаємо, – відповіли курчата.

Зібрала їх квочка в дорогу. Дала з собою мішечок і сумочку. У мішечку – зернятко, в сумочці – маківка.

Рушили курчата. Довго йшли чи ні, аж бачать: у городі за капустиною сидить равлик. Сам великий, рогатий, а на спині хатина.

Зупинилися курчата і питають:

– Равлику, равлику, чи ти знаєш, де Сонечко живе?

– Не знаю і не відаю. Он на плоті сорока сидить – може, вона знає.

А сорока й чекати не стала, доки до неї курчата підійдуть. Підлетіла, заторохтіла, затріщала:

– Курчата, куди ви йдете, куди? Куди ви, курчата, йдете, куди?

– Та ось сонечко сховалося. Три дні його на небі немає. Йдемо шукати.

– І я піду з вами! І я піду з вами! І я піду з вами!

– А може, ти знаєш, де сонечко живе?

– Ні, не знаю. Запитаймо зайця – він тут недалечко живе! – затріщала сорока.

Вгледів заєць, що до нього гості йдуть, поправив на собі шапку, витер вуса і ворота ширше відчинив.

– Зайцю, зайцю, – запищали курчата – чи ти знаєш, де сонечко живе-проживає? Ми його шукаємо.

– Ні, не знаю, на жаль. Та, може, моя сусідка качка відає. Вона тутечки живе, в очереті біля струмка.

Повів заєць усіх до струмка. А біля струмка качиний будинок стоїть, поряд човник на хвилях хитається.

– Агов, сусідко, ти вдома чи ні?! – гукнув заєць.

– Удома, удома! – закрякала качка. – Все ніяк не можу зігрітися та просохнути – сонця вже зо три дні не видко.

– А ми якраз йдемо його шукати! – закричали їй у відповідь курчата, сорока і заєць. – Чи ти знаєш, де його дім?

– Я не знаю. А ось за струмком під дуплистим буком їжак живе – він точно має знати.

Перебралися вони човником через струмок і пішли їжака шукати. А їжак тоді сидів під буком і дрімав.

– Їжачку, їжачку! – хором закричали курчата, сорока, заєць і качка. – Чи знаєш ти, де Сонечко живе? Три дні його на небі не видно.

Подумав їжак і каже:

– Як не знати! Знаю, де Сонечко живе. Онде за буком велика гора. На горі – велика хмара. Над хмарою – сріблястий місяць, сонечка брат. То він уже точно знає, де сонце мешкає!

Узяв їжак палицю, одягнув шапку і попрямував дорогу показувати адвокат Львів. Ось прийшли вони на верхівку високої гори і вгледіли ту хмару. Залізли вони на неї, всілися зручніше, і полетіла хмара прямо до місяця в гості.

А місяць побачив їх і засвітив свій срібний ріжок.

– Місяцю, місяцю! – загукали курчата, сорока, заєць, качка та їжак. – Покажи нам, де сонечко живе! Три дні його не було на небі, скучили ми без нього.

Привів їх місяць прямо до воріт сонечкового будинку, а в ньому темно, непривітно. Заспало, видно, сонечко і прокидатися не хоче. Тут сорока затріщала, курчата запищали, качка закрякала, заєць ногами затупотів, а їжак паличкою застукав:

– Сонечко, сонечко, виглянь, засвіти!

Прокинулось сонце та й питає спросоння:

– Хто під віконцем кричить? Хто мені спати заважає?

– Це ми – курчата, сорока, заєць, качка та їжак. Пришли тебе будити – ранок настав.

– Ох, ох!.. – застогнало сонечко. – Та як же мені на небо виглянути? Три дні мене хмара ховала, три дні собою затуляла, я тепер і світити як слід не зможу.

Почув про це заєць – схопив відро і ну воду носити. Почула про це качка – ну сонце водою вмивати, а сорока – рушником витирати, а їжак голками, як щіткою, начищати. А курчата почали з сонечка смітинки змахувати.

Виглянуло сонце на небо – чисте, ясне та золоте. І всюди стало світло й тепло.

Вийшла погрітися на сонечку й курка. Вийшла, закудкудакала, курчат до себе кличе. А курчата тут як тут. Подвір’ям бігають, зернятка шукають, на сонечку гріються.

А хто цій оповідці не вірить, хай погляне – бігають у дворі курчата чи ні.