Дорогі наші читачі

Редакція газети “Життєві історії” запрошує усіх творчих та романтичних особистостей надсилати ваші вірші редакції. Можливо вони, наразі, ще непрофесійні, але у нас немає таких вимог. Ваші вірші мають бути щирими, душевними і головне ВЛАСНИМИ.

Якщо ж ви ще не прийняли рішення, тоді розкажіть про цю унікальну можливість вашим друзям і знайомим. Напевно, хтось із них залюбки надішле нам свої творіння. Ми гарантуємо, що кращі вірші будуть опубліковані на сайті, або сторінках газети “Життєві історії”. Де ще ви матимете таку можливість?

Перегляньте, будь ласка, нашу рубрику “Конкурси 2016”. Можливо тут ви зможете реалізувати себе?

Наш мейл: avtor.roku@gmail.com

************************

Лиш прислухайтесь – осінь чарівна

На роялі жоржиновім грає.

Тихо лине мелодія дивна

І зринає у небо безкрає.

Озирніться навколо – пейзажі

Соковитими барвами мріють.

Осінь творить яскраві колажі

Там, де квіти ясні майоріють.

Щось опалий листочок шепоче,

Мабуть, сон кольоровий наснився.

Ніжно голуб голубці туркоче –

Для закоханих час зупинився.

Помилуйтесь – у золоті липа,

Клен розкішним убранням чарує,

Зачудовано соняшник глипа

На пейзажі, що осінь малює.

Розсипає пил золота сонце,

Бринять струни тонкого проміння,

І прозоре небесне віконце

Бірюзовеє губить каміння.

Лиш вдихніть аромати осінні –

То ж настояні вина на травах,

То цілунків п’янке павутиння,

Що заплуталось у пізніх отавах…

І розносяться звуки чарівні –

Це ж природа сміється-співає,

Й пишно в злото убрана царівна

На роялі жоржиновім грає…

Ірина ЯСІНСЬКА

***********************************

Пелюстку сонця заховаю в душу,
Роменом білим слово проросте,
Сльозу безвольну на вітрах осушу,
Нехай вона у слові зацвіте.
Тобі, мій любий український краю,
Найкращу пісню в дар несу, тобі, —
Коли схиляєш голову в журбі,
Моя душа від болю завмирає.

 

*   *   *
Доле гірка України,
Ти смутком прийшла до мене,
Свічкою в головах стала,
В тузі схилила рамена.
Печаль тобі зір застилає,
Твій жаль мені душу мордує,
Твій біль — мою силу плекає,
А гнів — мою волю гартує.

*   *   *
І знову фальш… О Господи, коли
Всміхнеться доля до мого народу?
Безбожні, поманкурчені хохли
Кують кайдани на німу свободу.
І знову холод в серці, знов зима…
Бунтує кров у стовбурі калини:
Чи є вже Україна? — Ой нема…
Те, що в нас є, то ще не Україна.

*   *   *
Примарна істино,
чи я дійду до тебе
Через тумани і людські жалі,
Чи прихилю до серця клаптик неба
На стронцієм ураженій землі?
Народ мій убожіє щохвилини,
Свавільний світ несе потоки зла,
Дожити б до високої години,
Щоб воля справді волею була.

*   *   *

Холодять душу зачерствілі дні,
Журба голубить помертвіле поле…
Моя сувора посивіла доле,
Чи усміхнешся щиро ще мені?
Пече вогнем у серці гіркота,
Надій розбитих глибшає руїна.
Обкрадена, обдерта Україна
В святім терпінні зціпила уста.

*   *   *
Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісне в стоголоссі трав,
Кохане слово, наше рідне слово,
Що з небуття Шевченко підійняв.
Ти все знесла: насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за ґрат летіла птахом до людей.
Ти наш вогонь
на темнім полі битви
Священна кров, пролита в боротьбі,
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.
*   *   *
Сама з собою впоратись не можу,
Душі незатишно у світі гіркоти,
Безжальна дійсність
сни мої тривожить —
Від неї не сховатись, не втекти.
Де грань між словом правди
і облуди?
Де грішні, а де праведні уста?
Гора Чернеча нас благає: «Люди,
Врятуйте Україну від хреста!».
*   *   *
Рубають все — і душі, і надії,
Оспівують спотворену красу.
Куди подіну нездійсненну мрію,
Кому свій біль нестерпний понесу?
Будують храми,
золотять престоли,
Чекає раю змучений народ.
Минають дні за сподіванням голим
Обіцянок і наших, і заброд.
У них портфелі і вінки лаврові,
Їм вигідна духовна пустота,
Поклони б’ють і накладають знову
Вінець терновий на чоло Христа.
*   *   *
Не говори, що згине Україна,
Топтати віру праведних не смій,
Настане час — поставлять на коліна
Нікчемних вбивць,
грабіжників, повій.
Я вірю в істину, далеку і химерну,
До неї йду крізь сутінки густі,
До тих широт, де на добро поверне
Любов, що не вмирає й на хресті.

Ольга Яворська