А дощ сьогодні ллє як з відра!

І що тут вдієш: осені пора.

Ридає осінь – на душі розпука.

З коханим літом їй прийшла розлука.

Не плач, кохана осене, не плач.

(До нитки вже промок мій сивий плащ.)

Красиво літу дай піти, змирися

Новою зустріччю живи і усміхнися!

Вплети у коси м’яти-рути листя

Ще й калиново-горобинове намисто,

Вдягни  багряно-золотаві шати,

Щоби хотіли тебе стоячи вітати.

Не плач, красуне осене, не плач…

(До нитки вже промок мій сивий плащ.

І парасолька не допомагає…)

Всміхнися, осене! Хай сонечко засяє.

Лідія ГІЙ-ШИШКА