Якось вийшла з карбування срібна монетка, світла та чистенька.
– Ура! Я вирушаю гуляти світом! – задзеленчала красуня й покотилася…
Дитина міцно стискала її в тепленькому кулачку, скупар молився на неї, старі люди уважно роздивлялися її, у молодих вона не затримувалася і швиденько котилася далі.
Цілий рік монета гуляла країною, аж одного разу опинилася за кордоном. І залишилася останньою рідною грошиною в гаманці мандрівника.
– Он як, – усміхнувся чоловік. – Іще маю пам’ятку з Батьківщини! Що ж, нехай подорожує разом зі мною.
Монетка радісно дзенькнула, коли в гаманці з’явилися іноземні подруги. Ті постійно змінювали одна одну, а вона залишалася на своєму місці. Це було почесно для красуні.
Срібляста заїхала дуже далеко, навіть сама не знала куди. Монетка чула від сусідок, що вони француженки, італійки… Іноземки розповідали про місця, де зупинявся мандрівник, але сама красуня нічого не бачила. Згодом засумувала й нарешті вирішила: “Хіба багато дізнаєшся, сидячи в гаманці?”. Тому за першої ж нагоди вислизнула у шпарину й опинилася в кишені штанів, які саме винесли в коридор, аби згодом почистити. Монетка випала з них і примостилась на готельній підлозі.
– Як добре! Відтепер можу знову вільно гуляти світом! Побачу нових людей, цікаві звичаї, – зраділа блискуча красуня.
– А що це за монетка? – почула тієї ж миті. – Мабуть, фальшива.
– Я ж срібна, чистого дзвону та справжньої чеканки! – виправдовувалася бідолашна, проте її ніхто не слухав.
– Позбудуся цього непотребу ввечері, – вирішив новий господар та так і вчинив.
Та наступного дня, роздивившись монетку, її знову почали лаяти.
– Бідолашна я, нещаслива! Чого варте моє срібло, коли ніхто не цінує? – зітхала вона.
Якось красуня опинилася в руках бідної жінки: трудівниця отримала гроші за важку щоденну працю.
– Я занадто бідна, щоб тримати у своєму тонкому гаманці фальшиву монету, – почала розмірковувати робітниця. – Доведеться когось обманути, хоч як неприємно про це думати…
Жінка завітала до крамниці багатого пекаря. Торговець дуже добре розумівся на грошах, тому відразу кинув підозрілу монету в обличчя жінці.
– Як гірко відчувати, що ти створена на біду іншим. Нещасній не дали за мене навіть хліба, – заплакала срібна красуня.
– Не хочу нікого обманювати, – вирішила жінка, повернувшись додому. – Проб’ю в монетці дірочку – нехай кожен знає, що фальшива. Хоча… Стривай, може, ти щаслива? Тоді одягну на шию сусідській дівчинці. Нехай носить на щастя.
Маленька радісно всміхалася сріблястій іграшці й заснула з нею на грудях. А зранку мати крихітки зважила монетку на долоні:
– Ти й справді щаслива? Зараз перевіримо!
Жінка пішла до продавця лотерейних квитків. Через великий натовп монетку не викрили, вона опинилася в купі таких, як і сама. Чи виграв квиток – невідомо, та зранку знову пролунало:
– Фальшива!
Срібляста переходила з рук у руки й усюди чула лайливі слова.
– Обманювати знову і знову… Як же це нестерпно, коли ти чесна! – плакала красуня.
Ніхто не вірив, що монета справжня…
Аж одного разу з’явився мандрівник. Йому також підсунули цю монетку, та коли він хотів нею розплатитися, навколо загукали:
– Підробка!!!
– Що це?! – засяяв чоловік. – Це ж наша рідна монетка, чесна громадянка моєї Батьківщини! А в ній пробили дірку та називають її фальшивою. Це ж треба! Заберу її додому.
– Знову мене вважають доброю та потрібною. Повернуся до країни, де знають, що я – срібна монетка справжньої чеканки.
Красуню загорнули в білий папір, і невдовзі вона повернулася додому.
– Закінчилися мої поневіряння! – раділа мандрівниця. – Повертається щасливе життя! Я ж срібна, чесного карбування. І зовсім не шкода, що в мені пробили дірку й назвали фальшивою: це не біда, якщо ти справжня! Треба лише мати терпіння – й усе минеться.
За Гансом Крістіаном АНДЕРСЕНОМ